Коран. Віровчення ісламу

Іслам увібрав у себе релігійні уявлення як політеїстичних, так і давно побутуючих на території Аравії монотеїстичних релігій (іудаїзму та християнства). Вчення ісламу успадковує іудейський монотеїзм. Головна формула Корану. "Немає бога крім Аллаха" (сура Мухаммад, аят 19) перегукується з біблійним стихом: "Я перший і Я останній, і окрім Мене немає Бога..." (Вих., 44:6). Ідея Боговтілення, що зумовила християнську Трійцю, порушує суворий монотеїзм.

В Корані говориться, що єдиний всемогутній Бог заради любові до світу став відкриватися людям – спочатку через прабатька людства – Адама, а далі – через 124 тисячі пророків. Крім Адама, імена ще багатьох старозаповітних пророків успадковує іслам: Ной (Нух), Авраам (Ібрагім), Мойсей (Муса), а також Ісус (Іса); вони сприйняті мусульманами як попередники пророка Мухаммада. Люди мають поклонятися лише Аллаху, а не рукотворним ідолам, виявляти любов та милосердя один одного. Про це говорили давні пророки. "Скажіть: "Ми увірували в Аллаха і в те, що послано Аврааму (Ібрахіму), Ісмаїлу (Ізмаїлу), Ісхаку (Ісааку), Йакубу (Іакову) і колінам, і що було даровано Мусі та Ісі" (3: 84).

За життя Мухаммада текст Корану існував в усній формі, його фрагменти завчали напам'ять. Після смерті Пророка, щоб не втратити священні тексти, їх почали записувати. В роки правління халіфа Османа (644 – 656 pp.) було створено арабською мовою першу рукописну книгу, щоправда, з'являлись і інші, які мали певні розбіжності. В епоху Омейядів (VII – VIII ст.) було складено канонічний текст, який не мав змін до нашого часу. Щоб уникнути різних потрактувань тексту Корану (він має багато різних приписів), сформувалась традиція тлумачення священого тексту, яка отримала назву тафсир. Закон забороняє вести богослужіння іншими мовами, крім арабської. (Згадаймо, тривалий час для католиків канонічною мовою була латина).

Святе Письмо усіх трьох релігій формує спільну онтологію. За Кораном, як і в біблійній традиції, світ було створено Богом за шість днів; на шостий день було створено першу людину – Адама та з його ребра – Єву. Сьомий день – день відпочинку. Таким днем для мусульман стала п'ятниця.

Адам – намісник Бога (халіф), згідно Корану, створений з праху та глини. Разом зі своєю дружиною він жив в небесному саду – раю; Ібліс (ниций ангел) проник в райський сад та переконав їх скуштувати плодів з райського дерева, бо нібито вони дадуть вічне життя та могутність. За непослух (спокусившись, вони поїли плодів) їх було скинуто на землю, де вони змушені були трудитися.

Есхатологія теж є спільною, але в ісламі наявні і особливості: сам Аллах особисто буде судити кожного з живих та мертвих. При цьому значна роль відводиться пророку Мухаммаду, чиє заступництво перед Аллахом може вплинути на визначення подальшої долі душі: не лише пом'якшити участь грішника, але і спонукати Аллаха простити гріхи людини.

Після божественного рішення грішники потраплять до пекла з вогненною геєною, а праведники – до раю. Шлях до раю лежить через міст, тонкий, як волосина, гострий, як меч, той самий міст, який під іменем Чінват був відомий давньоіранським зороастрійцям (у мусульман міст став називатися Сірат). Сама людина пройти через цей міст не в змозі, її має перевезти та тварина, яка була хоча би раз в житті принесена в жертву Аллаху. Успадковується Кораном і ідея воскресіння у плоті.

Своєрідною є структура Корану, який поділяється на 114 сур (глав), розташованих в порядку зменшення їх обсягу, за винятком першої сури. Сури також діляться на вірші – аяти (їх від 3 до 286). Для зручності читання в Корані було визначено тридцять частин (джузів), або шістдесят розділів (хизбів).

У VIII – IX ст. були записані передання (хадиси) про Пророка (спосіб його життя, поведінку, висловлювання – загалом опис життєвого шляху) та його сподвижників у збірці, яка отримала назву Суна; вона є також важливим джерелом віровчення мусульман.

Віровчення ісламу передбачає сповідування системи догматів, які існують у двох основних варіантах (згідно з основними напрямами): сунітському та шиїтському. Сунітське віровчення сформувалося у VII – VIII ст. Основні догмати такі:

• 1. Віра в єдиного Бога Аллаха. Кожна сура (крім 9-ої) розпочинається зі слів: "В ім'я Аллаха, милостивого та милосердного" – "бісмі лляхі ар рахмані – р – рахім".
• 2. Віра в ангелів та демонів. Це безтілесні істоти, що виконують волю Аллаха.
• 3. Віра в Святе Письмо – Коран, його святість та несотворенність. Текст Корану вважається Божественним одкровенням, що його Аллах передавав Мухаммаду упродовж 22 років. Ісламські теологи вважають, що Коран цілком був продиктований Богом так, що Мухаммад не брав ніякої участі в його складенні: "Воістину це – Одкровення Господа усіх світів. Вірний Дух (Джебраїл) зійшов з ним у твоє серце, щоб став ти одним з тих, кого попереджено. Воно послано арабською мовою і згадується в Писаннях стародавніх народів" (26: 192 – 196).
• 4. Віра в пророків та посланництво Мухаммада. В Корані зустрічається багато біблійних персонажів – від Адама до Ісуса Христа.
• 5. Віра в кінець світу та потойбічну відплату.
• 6. Віра у визначення долі людини Богом. Це один з найважливіших догматів. Він має значний вплив на соціальну поведінку. Власна ініціатива, підприємливість ісламом особливо не заохочуються.
• 7. Віра у воскресіння після смерті.
• 8. Вчення про священну війну з невірними – джихад. Це слово, в першу чергу, означає повну віддачу мусульманином своїх сил, часу, а то і життя заради торжества своєї релігії. В більшості випадків в Середні віки це зводилось до участі в озброєній боротьбі з "невірними", а значення терміна – відповідно до поняття газават – "священна війна". Саме таке його розуміння стало традиційним для європейців. Іслам з повагою ставився до "людей Писання" (ахль аль-китаб). Про газават ішлося переважно в роки військових дій та в період національно-визвольних воєн.

Шиїтська система віровчення сформувалась у XII – XIII ст. Основними догматами є:

• 1. Таухид – єдинобожжя.
• 2. Адль – справедливість.
• 3. Нубуваат – пророцтво.
• 4. Імамат – влада імамів.
• 5. Киямат – воскресіння.