Культова практика ісламу. Шаріат. Свята та обряди

Культ ісламу є своєрідним. Життя мусульман, згідно настанов Мухаммада, має грунтуватись на п'яти основних стовпах віри (аркан):

• 1. Шахада – формула сповідування віри: "Немає божества, крім Аллаха, і Мухаммад – посланець Аллаха". Людина, яка виголосила щиро та з переконанням цю формулу, може вважати себе мусульманином. Релігія має бути прийнята вільно, за велінням серця: "Немає примусу в релігії" (2: 257). Іслам – суворо монотеїстична релігія, і з огляду на це категорично заборонялось поклоніння ідолам та вшанування будь-яких антропоморфних зображень. Іслам вчить, що будь-яка людина є відповідальною за своє духовне життя: "І всякий, хто грішить, грішить на шкоду своїй душі" (4: 112).
• 2. Салят – молитва, яку мусульманин має виголошувати п'ять разів на день – від сходу до заходу сонця. Мета молитви – прагнення до найвищого відчуття своєї єдності з Богом. Молитися можна в будь-якому прийнятному для цього місці, але попередньо необхідно здійснити ритуальне омовіння (для очищення серця). Мухаммад повторював: "Чистота – половина віри". Під час молитви мусульманин має повернутись обличчям до Мекки. У п'ятницю, святий для мусульманина день, полудневу молитву необхідно здійснювати в мечеті, при вході до якої віруючий зобов'язаний зняти взуття, що засвідчує смиренність та покірність перед Всевишнім.

Мечеть (масджид) є центром мусульманського духовного життя. Тут не лише моляться, але й проводять релігійні заняття, диспути тощо. Головне місце в мечеті – міхраб (ніша), що вказує напрям на Мекку. Там знаходиться священнослужитель, що веде молитву – імам. Мечеть має один або кілька мінаретів, звідки муедзин (служитель) оповіщає про початок намазу. Молитва складається з ракатів – набору релігійних формул. Також читаються шахада, сури Корану.

3. Закят – милостиня для бідних. Вона має очисне значення. Кожен віруючий має віддати частину прибутків чи майна бідним. В давнину це була десята чи двадцята частина прибутків. Нині майже в усіх мусульманських країнах вимога закяту реалізується через систему оподаткування, згідно з принципами соціальної справедливості. Але існують і добровільні пожертвування, що є почесним обов'язком заможного мусульманина.

Згідно зі вченням ісламу є три основні релігійно-моральні заповіді: молитва, милостиня та піст. Людям, обтяженим земними турботами, важко піднятися душею до Бога; не завжди удається їм подолати і спокуси плоті. Але милосердя має виявляти кожен: "Чи знаєш ти, що є вершиною чеснот? Викупити полоненого, нагодувати у дні голоду сироту, ближнього та жебрака" (90: 12 – 16).

• 4. Саум – піст. Для очищення душі та тіла кожен мусульманин має поститися упродовж священного місяця Рамадан, дев'ятого за мусульманським календарем. За переказами, саме в цей місяць Мухаммад отримав перше Одкровення. Упродовж дня – від сходу до заходу сонця – віруючому забороняється їсти, пити, розважатися. Навмисне порушення посту може бути покаране ув'язненням. Разом з тим від посту звільняються хворі, діти, вагітні жінки, воїни під час бойових дій тощо. Милосердя та духовне вдосконалення є невіддільними. Утримання приписується Кораном не для умертвіння плоті, а для збереження душевної чистоти та моральної свободи.
• 5. Хадж – паломництво до мусульманських святинь, в першу чергу Мекки, Медини, Єрусалиму. Кожен правовірний мусульманин має хоч би раз в житті здійснити паломництво до Мекки. Але від хаджу звільняються неімущі, особи з відсталим розумовим розвитком, одинокі жінки. Мусульмани, які здійснили хадж, користуються великою повагою і часто носять зелену чалму, що підкреслює їх особливий статус. На період хаджу віруючі входять в особливий стан – іхрам: одягають спеціальний білий одяг, не стрижуть нігті та волосся. По прибутті до Мекки, паломники здійснюють обов'язкові ритуали. Спочатку віруючі мають сім разів обійти Каабу; далі вони цілують священний чорний камінь та п'ють воду зі священного джерела Земзем. Після цього вони сім разів пробігають поміж двома пагорбами – Сафа та Марва. На другому етапі хаджу паломники повертаються в долину Міна, що знаходиться в кількох кілометрах від Мекки. Вони проводять цілий день на горі Арафат, де відбуваються масові моління та проголошується проповідь. Наступна ніч проходить біля гори Муздаліфа, а наступного дня відбувається урочистий ритуал принесення в жертву овець. В цей же день хадж завершується головним загальномусульманським святом жертвопринесення – ід аль-адха.

Окрім Мекки, святими місцями для мусульман вважаються Медина та Аль-Кодс (Єрусалим) – саме звідти, з Храмової гори, Мухаммад вознісся на небо. Ця подія спільно вшановується прибічниками трьох монотеїстичних релігій: мусульманами, християнами та іудеями. Існують також мусульманські святині в Іраку, Ірані, Сирії, Афганістані, що пов'язані з діяльністю великих мусульманських подвижників.

Щороку Саудівську Аравію відвідує близько – 1,5 млн. мусульман (прочан). Щорічні прибутки від хаджу становлять понад 30 млрд. доларів. Принесення лише одного пожертвування під час виконання обрядів обходиться прочанину близько 130 доларів.

У питаннях віри та моралі мусульмани опираються на положення шаріату – комплексу вірувань і релігійно-правових норм. Норми шаріату діють в різних сферах життєдіяльності мусульманського суспільства. Шаріат (ар. шаріа – прямий, правильний шлях, закон) є загальним ученням про мусульманський спосіб життя, коли людина має досягнути моральної досконалості та посмертної винагороди в раю. Шаріат є предметом мусульманської правової науки – фікх, яка ґрунтується на Корані та Суні.

Складання основних понять мусульманського права відноситься до VIII – пер. пол. IX ст. Виокремлюється група богословів – законодавців, які взяли на себе місію створення системи мусульманського права. На ранньому етапі становлення мусульманської юриспруденції визначились дві школи. Перша – мекканська – отримала назву "прихильники священного переказу", оскільки вона робила основний акцент на Коран та Суну. Друга, яка діяла на території Іраку, називалась "прихильники самостійного судження", члени якої вважали можливим робити висновки на основі логічних міркувань. Було розроблено метод аналогічної дедукції – кияс (ар. зіставлення, порівняння), який дозволив полегшити аналіз правових явищ. Значення цього принципу було настільки велике, що він вважався одним з джерел мусульманського права поряд з Кораном та Суною. Крім правового судження за аналогією був висунутий принцип іджма – згода, одностайна думка або рішення авторитетних осіб з питань, що обговорюються. Традиція приписує формулювання цього принципу групі ісламських законодавців Мекки. Згідно зі встановленим порядком, окреме тлумачення отримувало силу закону за умови схвалення його мусульманською громадою. Мединські правознавці шляхом опитування видатних богословів виявляли єдине можливе рішення. Іджма, таким чином, була створена конкретною авторитетною групою теологів та юристів. Іджма, як і кияс, визнається багатьма мусульманськими правознавцями канонічним джерелом права. У X ст. мусульманська правова система набуває завершеного характеру. Мусульманське право є цілісніш і не поділяється на цивільне, кримінальне та релігійне.

Іслам є надзвичайно широкою системою соціального регулювання. Всі сторони життя мусульманина вважаються релігійно значущими. Основна тенденція шаріату – оцінка різних життєвих обставин з точки зору релігії. Закони шаріату – це правова систематизація поведінки правовірних, їх обов'язків перед людьми, суспільством та Аллахом. Приписи шаріату стосуються різних сторін життя: вони визначають норми стосунків людини в родині та суспільстві, регламентують майже всі деталі побуту і, разом зі звичаєвим правом (адатом), створюють мережу обов'язкових приписів.

Мусульманину, що живе за принципами ісламу, властиве прагнення до миру та злагоди, поваги усіх людей, незалежно від їх релігійної приналежності: "Не чиніть насилля людям із-за їх віри". Як відомо, ранній принцип дар аль-іслам, реалізація якого здійснювалась на першій стадії існування ісламського співтовариства, був згодом доповнений принципом дар ас-сульх (земля мирного договору), що став релігійно-теоретичним підгрунтям мирного співіснування народів.

Засудження убивства значною мірою визначається законами звичаєвого права з його традиційними інститутами кровної помсти. Навмисне убивство рішуче засуджується, за винятком особливих випадків, викликаних зовнішньою агресією: "Той, хто порушив закон, заслуговує того ж" (2: 195). Приватна власність є недоторканною. Суворо караються випадки крадіжки, навіть незначної, що ефективно впливає на зниження рівня злочинності.

Шаріат регулює цивільні взаємини, порядок рішення майнових спорів, стягнень та покарань у випадку порушення релігійних приписів тощо. Приписується патріархальний устрій сім'ї. Жінка має підпорядковане становище та створена, щоб догоджати чоловікові. Правовірні, за Кораном, мають право брати дві, три чи й чотири дружини (за умови наявності коштів на їх утримання). Чоловік завжди має право на розлучення. Певні права мають і жінки – як громадянські так і майнові; зокрема вони мають відповідні права при розділі майна.

Мусульманам забороняється вживати вино. Є й харчові заборони. Як і іудеям, мусульманам не можна вживати свинину. Забороняються азартні ігри, лихварство – давати гроші на відсотки (в ріст) тощо.

Існує заборона на зображення людей та тварин. Цей принцип мав вплив на формування характеру ісламського мистецтва, де живопис та, особливо, скульптура, майже витіснені архітектурою з обов'язково присутнім елементом – рослинним орнаментом.

В ісламі є два основних (канонічних) свята. Перше велике свято жертвопринесення (араб, ід ал-адха: тюрк курбан байрам), відзначається на десятий день зу-л-хідджа, дванадцятого місяця за місячним календарем, в останній день хаджжу і триває три – чотири дні. Жертвопринесення тварин здійснюється в пам'ять про те, як Ібрахім був готовий принести в жертву Аллаху свого сина Ізмаїла. Крім прочан, що знаходяться в цей час в Мецці, цей обряд здійснюють віруючі всього мусульманського світу.

Другим канонічним святом мусульман є свято розговіння (араб, ід ал-фітр; тюрк, ураза байрам), яке пов'язане з завершенням мусульманського посту в місяць рамадан. Воно розпочинається в перший день наступного після рамадану місяця шавваля і відзначається за тими ж правилами, що й ід ал-адха. Святковим днем у мусульман є п'ятниця – день спільної молитви.

До числа неканонічних свят відноситься маулід ан-набі – свято народження Пророка Мухаммада, яке відзначається 12 числа місяця рабі аль-авваль. Оскільки точна дата народження Мухаммада невідома, свято присвячується до дня його смерті. Читаються проповіді, здійснюється колективна молитва в честь засновника ісламу, роздасться милостиня.

Ніч на 27 число місяця рамадана, коли пророку було дано перше Одкровення, відзначається мусульманами як "ніч могутності" (лай лат ал-кадар).

Свято "ночі подорожі та вознесіння" (лай лат ал-ісра ва-л- міраж) нагадує про чудесну подорож Мухаммада з Мекки до Єрусалиму та його вознесіння до небесного престолу Аллаха. Читаються Коран та молитви.

Найбільшим святом шиїтів є день поминання шиїтського імама та внука пророка Мухаммада – Хусейна (ашура). Воно припадає на 10-е число місяця мухаррама. Упродовж десяти днів тривають містерії, що інсценізують історію трагічної загибелі Хусейна.