Короткий релігієзнавчий словник

Абат – титул настоятеля монастиря в католицькій церкві. В церковній ієрархії другий за значенням ранг після єпископа. Призначається єпископом чи кардиналом.

Алілуя – хвалебний приспів в християнському богослужінні, звернений до всіх іпостасей Трійці. Запозичений у давніх євреїв.

Аллах (від араб, аль ілах – божество) – ім'я Бога в мусульманській релігії. Культ А. поряд з культом інших божеств був відомий в доісламській Мецці. В Ісламі прийнятий догмат про те, що А.– єдиний Бог, визнання якого є першою вимогою мусульманського віровчення.

Амвон – у православному храмі – підвищення перед середньою частиною іконостаса, з якого читаються Євангелія, виголошуються проповіді та єктенії.

Амінь – використовується як заключне слово молитви. Ввійшло у християнство із богослужіння давніх євреїв і за походженням має характер чаклунського заклинання.

Аналой – спеціальний високий столик з похилою верхньою дошкою, на який в православній церкві кладуть богослужбові книги при їх читанні, а також ікони та хрест під час богослужіння.

Анафема – прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення із громади віруючих, вища церковна кара в християнстві. А. застосовувалась церквою в боротьбі з атеїзмом, наукою та передовою суспільною думкою, прогресивними демократичними рухами.

Ангел – в іудаїзмі, християнстві, ісламі – надприродна істота, посередник між Богом і людьми.

Апокрифи – твори іудейської та ранньохристиянської літератури, сюжетно пов'язані з творами канонічної літератури, які, однак, давали тлумачення подій, відмінне від офіційного церковного віровчення. А. відображали боротьбу різних течій у християнстві до виникнення церкви.

Архієрей – загальна назва вищих сановників (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріархів) у православній церкві.

Архімандрит – найвищий (до єпископа) чернечий сан у православній церкві.

Беатифікація – зарахування до лику блаженних у католицькій церкві.

Богородиця – жіноче божество в багатьох релігіях. Божа Мати, Богиня, яка народжує Бога чи богів. До числа богородиць належали вавилонська Іштар, фінікійська Астарта і малоазійська Кібела. Близька до них і грецька Деметра. Культ Б. тісно пов'язаний з основним заняттям населення – землеробством. Б. шанувалась як богиня родючості. У християнстві цей культ жіночого божества зазнав змін. Тут Б.– Діва, яка народила Ісуса Христа, Сина Божого.

Богослужіння – здійснення певних релігійних обрядів. Б. поділяються на так звані громадські чи славні Б. та приватні (треби) – на замовлення окремих віруючих. Має на меті естетичний та психологічний вплив на віруючих за допомогою спеціально організованих інсценувань, співу, проповідей тощо.

Брахма – вищий Бог у пантеоні індуїзму. Виникнення уявлення про Б. як творця та охоронця загального порядку припадає на пізньоведичний період (перша половина І тис. до н. е.), коли виникло класове суспільство, виокремились і набули величезного впливу жерці-брахмани. Брахмани висунули і розвинули ідею про божественну трійцю – "тримурті", в якій Б. виступав як творче начало. Проте для віруючих Б. був надто абстрактним образом, тож значно більшого поширення набуло поклоніння двом іншим богам трійці – Вішну та Шіві.

Брахман (неточно – брамін, браман) – жрець, представник вищої касти в Індії. З уведенням культу Брахми та ускладненням релігійного ритуалу обов'язки жерця стали спадковою професією, а Б. утворили особливу соціальну групу. Вони монополізували вивчення Вед, оголосивши їх мову (ведичний санскрит) священною, користуватись якою могли тільки Б., і стверджували, ніби вони могли впливати на богів.

Будда – в буддизмі назва віровчителів, які вказують людям "істинний шлях спасіння". Згідно з ученням буддизму, щоразу, коли людство відхиляється від цього шляху, приходить новий Б., щоб вказати людям істину.

Вівтар – східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три сходинки. У православних церквах В. відгороджений від решти приміщення іконостасом. Тут знаходиться престол. У В. готується для причастя хліб і вино, прийняття котрих у християнстві замінює жертвопринесення. Слово вівтар використовується також у значенні символів святині, релігійної віри, церкви. Згідно з православними канонами, вхід до В. неосвяченим особам та жінкам заборонений.

Віфлеєм – місто в Палестині, поблизу Єрусалима. Згідно зі Старим Завітом, В.– місце народження Давида і прийдешнього месії. Виходячи з цього старозавітної твердження, християнство проголосило В. місцем народження Христа. В. вважається священним місцем і у християн, і в іудеїв.

Вішну – один із основних богів індуїстського пантеону. У наш час поклоніння В. та його аватарам (втіленням) –найбільш розповсюджена форма релігійного культу в Індії. Із аватар В. найбільш популярні Криіна і Рама, до їх числа індуїзм відносить також Будду.

Всеношна – богослужіння в православній церкві напередодні неділі або великого релігійного свята. В. або нічне бдіння починається після заходу сонця і нерідко закінчується по півночі.

Глосолалія – "говоріння різними мовами", викрикування, позбавлені всякого змісту, які спостерігаються в стані релігійного екстазу (напр., у п'ятидесятників). Г.– результат психічного перевантаження, яке викликається так званим хрещеним духом, тобто дією "божественного духа" на віруючого.

Гріх – одна із основних християнських морально-етичних категорій, яка означає порушення волі Бога. Падіння Адама та Єви сталося, за Біблією, тоді, коли вони покуштували плід із забороненого дерева пізнання. Г.– поняття, за допомогою якого релігійна мораль оцінює дії, які суперечать Божим заповідям.

Далай-лама – титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують віруючі як "живого Бога" (бодхісатву) в образі людини. Титул Д.- л. встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада Д.-л. не спадкова (як і всі лами він зв'язаний обітницею безшлюбності). Його спадкоємець, за релігійними правилами, обирається спеціальною групою вищих лам, які ніби визначають, у кого із хлопчиків, народжених невдовзі після смерті Д.-л., "перевтілився" попередній Д.-л.

Десятина церковна – відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви. В наш час зберігається у адвентистів та в інших сектах як примусовий збір. В ісламі різновидом Д.ц. є закят.

Диякон – третій, нижчий сан священнослужителя, помічник єпископа і священика під час богослужіння в православній, католицькій, англіканській і протестантській церквах. Протодиякон – перший, або старший Д.

Догмат – основне положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, що має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного визнання догматів, сліпого прийняття їх на віру – одна з головних вимог християнської церкви.

Єпархія – церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом).

Єпископ (інакше – архієрей) – вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть рукопокладати в диякони, священики та єпископи (останнє – разом з іншими єпископами). Є. також призначає на нижчі посади кліру, освячує храми і т. ін., йому підпорядковані всі церковні установи. У церкві є три основні ступені священства: диякон, ієрей (священик) та єпископ.

Єресь – слово, яке використовується церковниками щодо поглядів і вчень, котрі відступають від прийнятої церквою доктрини в питаннях догматики і культу.

Єретик – у християнстві – людина, що відступила від догм панівної церкви. Послідовник єресі.

Жертвопринесення – один із стародавніх релігійних обрядів, принесення жертв духам померлих предків, священним предметам, богам, злим духам тощо.

Заповіді – релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які бог Ягве на кам'яних плитах передав Мойсею на горі Синай. З виникненням християнства ці 3. були доповнені "Заповідями Блаженства", проголошеними Христом у Нагірній проповіді.

Імам – духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму ісламу; 2) верховний правитель ісламської теократичної держави, що зосередив у своїх руках всю повноту світської та релігійної влади; 3) керівник богослужіння в мечеті; 4) духовний керівник, наставник мусульман.

Індульгенція – папська грамота на відпущення віруючим гріхів, тобто звільнення від покарання за скоєний гріх. Католицька церква з метою збагачення організовувала широку торгівлю І. не тільки за скоєні, а й за нескоєні гріхи. Торгівля І. повсюдно викликала обурення в усіх прошарках суспільства, і вимога покінчити з І. була одним із головних гасел Реформації.

Інквізиція – судова установа католицької церкви, створена в XIII ст. для боротьби з єретиками. У більшості країн Західної Європи І. була скасована у XVIII ст.

Іпостась – сутність кожного із трьох осіб християнської трійці – Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Святого Духа (три І. єдиного Бога).

Кааба – мечеть мусульман в м. Мекка, яка є місцем паломництва мільйонів жителів арабського Сходу.

Каббала – середньовічне релігійно-містичне вчення, поширене серед найбільш фанатичних прибічників іудаїзму. К. представляла собою особливий спосіб символічного тлумачення священних текстів, при цьому словам і числам надавалося містичного значення. Деякий вплив мала на послідовників християнства та ісламу.

Канон – встановлене християнською церквою правило, яке не підлягає перевірці і сумнівам і повинно сприйматися як істина.

Кардинал – вищий духовний сан в католицькій церкві. Право возведения в кардинальський сан належить тільки Папі Римському. К.– найближчі помічники Папи, їх зібранням (конклавом) із їх же середовища обирається Папа.

Катехізис – керівництво для елементарного навчання християнській вірі. Викладається переважно у формі запитань та відповідей і містить положення, визнання яких є обов'язковим для кожного віруючого.

Кірха – лютеранський храм.

Клерикалізм – використання релігії в політичних цілях.

Клір – сукупність священослужителів та церковнослужителів.

Конклав – зібрання кардиналів для виборів нового Папи, а також назва залу Сікстинської капели у Ватикані, де відбувається це зібрання. Вхідні двері до капели замуровуються і не розкриваються, поки не буде обрано Папу із числа кардиналів.

Лавра – назва великих православних чоловічих монастирів, найбільш значних центрів розповсюдження релігійної ідеології та паломництва віруючих. У руському православ'ї їх було чотири: Києво-Печерська (з 1198), Троїце-Сергієва (з 1744), Олександро-Невська (з 1797) та Почаївська (з 1833). До Великої Жовтневої соціалістичної революції Л. були значними землевласниками. Настоятелями їх були місцеві єпархіальні архієреї, а керували ними намісники, як правило, в сані архімандрита.

Лама – буддистський монах у Тибеті та Монголії, який вважається посередником між Богом і людьми та виконує функції не тільки служителя культу, але й учителя, юриста, лікаря, психолога, наставника і навіть пророка.

Легат – особа, яка виконує особливе доручення Папи Римського в країнах, з якими Ватикан, як правило, не має офіційних дипломатичних відносин.

Медресе – релігійна ісламська школа, розташована в мечеті або у спеціальному приміщенні при ній. В М. готують мусульманських мулл, суддів шаріатських судів, викладачів, а іноді і службовців державного апарату.

Мечеть – ісламський храм. До М. звичайно прилягає відкритий двір з криницею, фонтаном чи басейном для ритуального обмивання. Над М. здіймаються одна або кілька чотирикутних, круглих або в нижній частині чотирикутних, а у верхній – циліндричних башт – мінаретів, з балконів яких служителі М. кілька разів на день закликають мусульман до молитви.

Митрополит – єпископ митрополії, спершу у Візантії, тобто головного міста області чи провінції. На Русі М. до введення патріархату (1589) були главами руської православної церкви, їх резиденцією був Київ (до XII ст), потім Владимир, а з XVI ст.– Москва. В наш час М. є главами великих єпархій і, як правило, входять до складу Найсвятішого Синоду на правах його постійних членів.

Монастир – основна форма організації християнського чернецтва, яке об'єднане в громади з єдиним статутом життя, спільно володіє житловими та богослужбовими приміщеннями й іншою власністю.

Мулла – служитель культу в ісламі.

Муфтій – духовна особа в ісламі, яка має право виносити свої рішення з релігійних та релігійно-юридичних питань. У країнах поширення ісламу М. займають офіційні посади, на котрі вони призначаються урядом. В нашій країні М. очолюють духовні управління мусульман.

Нунцій– постійний дипломатичний представник Папи Римського в країнах, з якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини. Н. поєднує дипломатичне представництво з наглядом за католицькою церквою в даній країні.

Панахида – православна заупокійна відправа. Під час гонінь на ранніх християн здійснювалася уночі, тому одержала назву "всеношна". На відміну від відспівування, з яким у неї спільне походження і релігійне призначення, може проводитися через значний відрізок часу після смерті того, кому вона присвячується.

Парафія – нижчий самоврядний церковний округ, який має свою церкву з причтом для проведення богослужінь, а також громада віруючих, на утриманні якої перебуває церква та причт.

Пастор – священик у протестантській церкві. Оскільки протестантизм відкидає таїнство священства, він не вважає священиків володарями "Божої благодаті", на відміну від православ'я та католицизму. П. майже не має особливого убрання і веде звичайний для мирян спосіб життя. Проте, як підкреслює сама назва, церква вважає його пастухом, поставленим над віруючими для керівництва ними.

Пасхалії – зібрання правил і таблиці для визначення дня святкування Великодня.

Патристика – християнська релігійна філософія II – VIII ст., створена так званими Отцями церкви. Філософія П. зводиться до спроб доведення необхідності панування релігії над наукою, віри над знанням, підпорядкування науки меті обгрунтування християнських догматів, перетворення філософії в служницю богослов'я.

Патріарх – титул глави деяких церков (в тому числі Руської православної) та єпархій (в католицизмі). Патріархат існував в Руській православній церкві з 1589 року. За Петра І в 1721 році був скасований і замінений державним управлінням церквами – Найсвятішим Синодом на чолі з обер-прокурором. Патріархат був відновлений православним помісним собором за Радянської влади в 1917–1918 роках.

Піст – релігійна заборона на їжу м'ясного, рибного або молочного походження, яка встановлюється церквою на певний час. Згідно з релігійним віровченням, пости сприяють фізичному та моральному очищенню віруючих

Помазаник – пророк, первосвященик чи монарх, помазаний миром в знак одержання влади нібито від Бога. Стародавній єврейський звичай помазання, зафіксований у Біблії і відновлений православними монархами, щоб звеличити і освятити свою владу.

Провидіння (промисел) – цілеспрямована дія божества. Згідно з релігійним вченням, це недоступна людському розумові воля, діяльність "всемогутнього Бога", спрямована нібито до найбільшого благодіяння взагалі, а людини особливо. Вчення про П. має на меті виховати у людини невір'я в свої сили, марність боротьби за досягнення будь-якої мети.

Прозеліт – людина, яка прийняла нову віру, неофіт.

Проскомідія – перша частина християнської літургії, під час якої готується хліб та вино для причащання. Дія обряду П. має символічне значення, зображує воскресіння Ісуса Христа. Хліб та вино божественною силою "перетворюються" на Кров і Тіло Христа. Поїдаючи їх під час причастя, віруючі нібито з'єднуються із Богом тілесно і одночасно приносять йому жертву за живих та мертвих. Обряд П. має свій початок в уявленнях стародавніх релігій про помираючих та воскресаючих богів.

Псалом – релігійний гімн, пісня, яка прославляє Бога. П.– короткі і не дуже складні за формою вірші, написані від першої особи. В них домінує ідея смирення та звеличення божества, його праведних рішень, добра і святості. Тому християнське духовенстпо пропонує їх віруючим як духовне читання. У минулому П. використовувалися для навчання людей із народу грамоті.

Псалтир (книга псалмів) – збірник із 150 релігійних пісень, одна із книг Біблії (Старого завпу).

Рабин – служитель культу в іудейській релігії, керівник іудейської громади; він і законоучитель, і суддя в усіх релігійних та нерелігійних питаннях.

Ряса – верхній повсякденний одяг православного духовенства, довгий, майже до землі, з довгими і широкими рукавами, звичайно чорний або темного кольору. До XVII ст. Р. носили лише ченці.

Священик – у християнстві сан служителя культу, котрий має право здійснювати богослужіння і таїнства (крім священства). Друга назва: ієрей, старший священик – протоієрей.

Синагога – молитовний дім в іущейській релігії, а також громада віруючих. Виникла близько IV ст. до н. е. і була не тільки приміщенням для богослужінь, а й школою, готелем для приїжджих, центром громадсько-політичного і духовного життя єврейської громади. С. регламентує життя віруючих згідно з настановами Тори і Талмуда.

Синедріон – вища установа в Стародавній Іудеї із судовими, релігійними та політичними функціями в І ст. до н. е. Поряд із жрецтвом в С. засідали представники світської аристократії та законовчителі-іудеї.

Синод – виший орган управління в Руській православній церкві, заснований у 1721 році Петром І замість ліквідованого патріархату. При синодальному управлінні Руська православна церква перетворилася на одну з урядових установ, які здійснювали політику правлячих класів. Після 1917 року С. став дорадчим органом при патріархові. В інших православних церквах С. виконують різні функції. У протестантських церквах С. називають зібрання духовних та світських осіб країни, які скликаються для вирішення релігійних справ.

Сіон – частина Єрусалима (гора, пагорб), де, за Біблією, жив цар Давид і розташовувався храм Ягве. В Біблії неодноразово відмічається, що на С. "живе Бог". Тут знайшло своє відображення поширене серед стародавніх народів вірування, що гори є житлом Богів. З часом слово "сіои" стало в Іудаїзмі символом "вірності" Богові, в цьому ж значенні воно перейшло до християнства і одержало широке розповсюдження в християнському сектантстві.

Ступа (дагоба) – вид буддистських пам'ятних споруд, які призначались для збереження реліквій чи позначення "священних місць". Уже в стародавні часи почали будуватись із каменю, на фундаменті, з верхівками у вигляді парасольок у кілька ярусів і прикрашатися статуями Будди. С. перетворені на об'єкт поклоніння і паломництва.

Схизма – вид церковного розколу, відокремлення від раніше єдиної церкви.

Таїнства – у християнстві магічні культові обряди, здійснення яких, згідно з церковним віровченням, надає віруючим надприродну силу, "Божу благодать" як необхідну умову для спасіння "гріховної душі" людини, сприяє вилікуванню хворих, зміцненню шлюбу тощо. Католики та православні визнають сім таїнств: причастя, хрещення, миропомазання, священство, сповідь, маслосвяття і шлюб.

Тонзура – вибрите місце на маківці, знак належності до духовенства в католицизмі.

Тропар – молитовний урочистий спів на честь якого-небудь свята чи святого.

Улеми – мусульманські законознавці та богослови.

Фаталізм – віра у визначену наперед, невідворотну долю, рок і "Божу волю", прирікає людей на пасивність та покору.

Хадж – паломництво мусульман до Мекки, до храму Кааби або в Медину до могили Мухаммада, яке вважається подвигом благочестя. Один із п'яти основних обов'язків мусульманина. Хаджа – мусульманин, який вперше здійснив X.

Хадис – коротка розповідь про приписувані Мухаммадові та його прибічникам окремі вчинки або про вислови Мухаммеда.

Храм – культова споруда, призначена для здійснення богослужінь і проведення релігійних обрядів. У православ'ї X. іменуються церквами, в католицизмі – костьолами, в ісламі – мечетями, в іудаїзмі – синагогами.

Цадик – обожнюваний "чудотворець" у хасидів; віра в могутність Ц. доходила до твердження: "Ц. може відмінити навіть присуд Бога". Свій вплив вони використовували для насаджування релігійного фанатизму.

Целібат – обітниця безшлюбності, яку приймають католицькі священики; введено в XI ст. В православ'ї Ц. пов'язаний із прийняттям чернецтва.

Чернець – особа, яка прийняла обряд постригу і дала обітницю аскетичного життя в монастирі за його статутом. Вища церковна ієрархія – єпископи, архієпископи, митрополити, екзархи, кардинали, патріархи, як правило, вихідці із чернецтва.

Чадра – вид покривала, яке, за настановами шаріату, зобов'язані носити жінки-мусульманки. Ч. підкреслює принижене, підкорене становище жінки.

Чалма – головний убір, який складається із полотнища тканини, що обгортається звичайно поверх іншого головного убору – фески, тюбетейки тощо, рідше – просто навколо голови.

Чистилище – католицьке віровчення про те, що в потойбічному світі, є місце, де душі померлих проходять очищення, перш ніж потрапити до раю. Очищення душ здійснюється шляхом різних випробувань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкви можуть полегшити випробування душі. Доля душі померлого, таким чином, залежить не лише від поведінки людини в земному житті, а й від старанності та матеріальних можливостей рідних і близьких покійного.

Шейх – вища духовна особа в ісламі, богослов і законознавець.

Ягве (Єгова) – Бог в іудаїзмі. У пантеоні богів єврейських племен він посів провідне місце приблизно в X ст. до н. е. Віра в єдиного Бога Я. поширилася в християнстві, зокрема, серед свідків Єгови.