Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Основи інклюзивної педагогіки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Розвиток конативної сфери

Однією з актуальних проблем, з якою стикаються вчителі початкової школи, це формування у дітей певної поведінки. У цьому віці закладаються основні стереотипи поведінки. Розуміння механізмів формування поведінки (певних дій, вчинків) у дітей молодшого шкільного віку, допоможе виявити не тільки причини виникнення відхилень в поведінці, а і знайти засоби педагогічного та психологічного впливу на них, з'ясувати основні напрямки психолого-педагогічної корекції та профілактики негативних проявів (агресії, афективних станів) у поведінці.

Діти молодшого шкільного віку відрізняються здатністю до довільної поведінки, яка обумовлена рівнем особистісного психофізіологічного розвитку дитини. Одночасно дітям притаманна експресивність та імпульсивність, висока чутливість до дотримання шкільних норм.

Важливим фактором, що регулює поведінку особистості, узгоджує дії та вчинки багатьох людей, є загальноприйняті в нашому суспільстві моральні норми. Практика навчання і виховання свідчить про те, що вже в перші роки навчання в школі дитина повинна вміти самостійно контролювати власну поведінку.

Для розвитку довільної поведінки важливо не тільки вміння дитини керуватися метою, яку ставить перед ними дорослий, але і самостійно визначати та вирішувати її, а цим самим організовувати і контролювати свою поведінку (В. Аверін).

На думку Л. І. Божович та Π. Р. Чамати, молодші школярі оцінюючи спочатку лише результати своєї навчальної діяльності, поступово включають до сфери самооцінки моральні якості особистості, зокрема: правдивість, чесність, скромність, ввічливість, справедливість тощо.

А. Люблінська вважає, що до порушень поведінки приводить і недостатність розвитку мотивів учіння, невміння учня правильно організовувати свою поведінку, розподіляти час, не бажання проявляти вольові зусилля при виконанні завдань. Внаслідок цього послабляються учбові інтереси, з'являються прогалини в знаннях, дитина не в змозі справитися з навчальним матеріалом, втрачає впевненість в свої сили, порушується поведінка.

За останній час виникає питання про педагогічну занедбаність дітей, яка є відхилення від норм у поведінці і навчальній діяльності дитини, що зумовлено недоліками навчання і виховання. Але педагогічно-занедбані школярі – це як правило фізично і психічно здорові діти, що мають певні відхилення в свідомості і поведінці, які зумовлені неправильним вихованням і носять стійкий характер. Діти мають низький рівень самостійності, рішучості, не вміють контролювати свою поведінку.

Однією з найважливіших причин ненормальної поведінки учнів є їхня безпомічність у розуміння причин, що зумовлюють цю поведінку. Такі учні основну причину порушень у своїй поведінці приписують везінню, зовнішнім раптово діючим факторам, збігу обставин. У результаті чого змінюється емоційно-вольова сфера дитини, що підсилює невміння контролювати власну поведінку, дотримуватися норм встановлених в суспільстві. Таке явище у науці називається девіацією.

Девіація (від лат. deviation – відхилення) – це система дій і вчинків людини, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Причиною девіації можуть бути різні фактори:

1) біологічні:

генетичні відхилення, які передаються через спадковість (порушення розумового розвитку, слуху, зору);

  • – психофізіологічні, пов'язані з впливом на організм людини техногенних катастроф (атомної та хімічної енергії, землетрусів);
  • – фізіологічні – недоліки в конституційно-соматичній будові організму (дефекти мови, непривабливості);
  • 2) психологічні, які включають наявність психопатології та акцентуації окремих якостей характеру;
  • 3) соціально-педагогічні, викликані дефектами шкільного, сімейного і громадського виховання;
  • 4) економічні, пов'язані з соціально-економічною кризою;
  • 5) морально-естетичні, викликані соціально-культурними змінами у суспільстві, переорієнтацією цінностей.

На поведінку в соціумі впливають і особистісні реакції на важкі життєві ситуації. У дітей молодшого шкільного віку спостерігаються наступні реакції:

  • 1) протесту і опозиції (активного протесту – неслухняність, брутальність, агресивна поведінка, прагнення роботи все назло; пасивного протесту – інфантильна поведінка, псевдо втрата навичка охайності, втечі із школи чи з дому, авто агресивна поведінка);
  • 2) відмови (від їжі, спілкування з оточуючими);
  • 3) імітації (лихослів'я, алкоголізм, паління, носіння певного одягу, зачісок);
  • 4) тривожність і невпевненість.

Найпростішим типом девіації є делінквентна поведінка, яка характеризується психологічною схильністю до асоціальних вчинків.

Утеча для сучасних дітей – це реакція на неблагополучие середовище виховання із-за педагогічної некомпетентності батьків, підвищеній комунікативності дітей, впливу товаришів. Діти покидають дім через неправильно вибраний батьками стиль спілкування з дітьми, емоційну депривація), за компанію з товаришем.

Насильство у сім 'ї – примусовий контроль одного члена сім'ї над іншими, реальна дія або погроза фізичної, психічної, економічної, сексуальної образи та застосування насильства. Найчастіше від сімейного насильства страждають жінки і діти, воно носить комбінований характер і негативно впливає на психічне та фізичне здоров'я. Результатом соціалізації дитини у такій сім'ї є виникає почуття провини, депресії, безпорадність, перебування у стані постійного стресу, фобії, зухвала поведінка неслухняність, втечі з дому.

Порушення розвитку, за даними психоневрологов, дитячих психіатрів, фахівців в області лікувальної педагогіки, найбільш різко проявляються в емоційно-вольовій сфері дитини та її характері (А. Лазурський, В. Кащенко, М. Буянов, А. Захарова, А. Личко та ін.). У літературі виділяють різні характерологічні і поведінкові відхилення дитини.

Розгальмування, гіперактивність. Рухова розгальмування може поєднуватися з іншими відхиленнями. Найбільш часто розгальмування поєднується з психічною незрілістю, яку називають інфантилізмом (М.Буянов).

Підвищена емоційна збудливість (ефективність).

Афективна поведінка – це не медичний діагноз, а схильність дітей до частих, гострим і руйнівним емоційним станам, що виявляється в підвищеній уразливості, неприборканість емоцій сміху і плачу, примхах, впертості, гостро виражених симпатіях і антипатіях до людей, імпульсивності вчинків і спонукань дитини. При цьому можуть бути присутніми загальмованість, страхи і асоціальна поведінка.

Сором'язливість, полохливість, наявність хворобливих страхів (фобій), пасивність властиві не тільки дитині, а й підлітку. Вони можуть бути виражені в різному ступені і в різних формах.

Песимізм (зневіру, безнадію, схильність бачити у всьому тільки погане) в юнацькому віці – теж аномалія, так само, як і його протилежність – надмірна постійна веселість. Постійне невдоволення собою і оточенням створює безліч проблем у спілкуванні, вирішенні життєвих завдань.

Особливу групу становлять діти з аутичного поведінкою (ауто – занурення в себе, відчуженість від оточення). Такі діти відносяться до категорії "важких", оскільки звичайні способи взаємодії та виховні впливу не завжди ними приймаються.

З порушеннями в розвитку вольових процесів людини пов'язується і таке явище, як імпульсивність, яка проявляється в тому, що дія мимоволі виривається у суб'єкта, він не може свідомо регулювати свої наміри, зважувати і обдумувати їх. Іноді це може прийматися за рішучість. Однак сильне імпульсивна необдумане дію швидко слабшає, як тільки зустрічається з протидією, що вимагають тривалого зусилля.

Сприйнятливість до негативних впливів пов'язана з підвищеною сугестивністю – навіюванням, готовністю підкорятися впливу навколишніх.

Негативізм проявляється в невмотивоване опорі якого впливу, що виходить від інших, і виникає як захисна реакція на впливи, які суперечать потребам людини. Відмова від виконання вимоги є своєрідний спосіб виходу з конфлікту. У психологічній літературі називаються дві форми негативізму – пасивний, що виражається у відмові виконувати пропоновані вимоги, і активний, при якому відбуваються протилежні дії. Негативні реакції при тривалому емоційне неблагополуччя дитини можуть стати якостями його особистості.

Жорстокість, деспотизм, агресивність виражаються в бійках, руйнівному ставленні до речей, образах, лайки, прагненні мучити слабкого або тварин. Агресія може бути фізична і вербальна, пряма і непряма.

Безцільна брехня – це ненавмисна брехня, від якої дитина не може утриматися. Він не знає причини своєї неправдивості і не пов'язує її з яким або умислом.

Безцільне злодійство – зародкова форма явища, яке фахівці називають клептоманією. Дитина може колекціонувати самі незвичайні предмети, і мотивація на перший погляд залишається неясною. Наприклад, правопорушення, вчинене підлітком, виявилося повною несподіванкою для його батьків. За характеристикою мами, це був спокійний і незлобивий хлопчик, мав хобі – колекціонував трубки від вуличних таксофонів.

Таким чином, до "нестандартних" ("неправильних", "важких") відносимо дітей:

  • – з підвищеною емоційною збудливістю. Дитина може заплакати у відповідь на зауваження, або грубо відповісти на нього, з викликом поводитися на уроках. Вияв емоцій цієї групи дітей є аномальним і виражається агресією;
  • – з розладами регуляції навчальної діяльності: гіперактивність і гіпоактивність. Гіперактивність проявляється неконтрольованою агресією, відсутністю реакції на заборони, постійним перебуванням у русі, поганим засинанням. Діагностується за надмірною руховою активністю, імпульсивністю і неуважністю. Гіпоактивні діти характеризуються недостатньою концентрацією уваги, надмірною обережністю, заторможеністю і зволіканням при виконанні завдань;
  • – з відставанням в інтелектуальному розвитку;
  • – із зниженою научуваністю (з затримкою психічного розвитку) у наслідок внутрішньоутробного розвитку, перенесених неврологічних захворювань, травм, спадковості тощо.
 
<<   ЗМІСТ   >>