Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Основи інклюзивної педагогіки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Спеціальні форми навчання в інклюзивному класі

Традиційне інтенсивне навчання. Воно спрямовується на активізацію навчальної діяльності учнів усіх учнів класу, незважаючи на їх індивідуальні світні потреби, допомагає їм більш повно і чітко зрозуміти поняття та виробити базові навички. На уроці учитель організовує навчання за чітко структурованою схемою, розбиває цей процес на маленькі кроки, контролює розуміння пройденого матеріалу, моделює застосування цільових умінь і навичок та забезпечує учням достатньо можливостей для самостійного їх відпрацювання під його керівництвом.

Структура уроку включає наступні етапи:

  • 1. Актуалізація та перевірка раніше засвоєного матеріалу.
  • 2. Презентація та демонстрація мети та завдань уроку. Вчитель знайомить учнів з новими поняттями і базовими навичками. При цьому новий матеріал подає невеликими порціями, використовуючи відповідні ілюстрації.
  • 3. Керована практика. На цьому етапі вчитель у процесі діалогу спонукає учнів надати цільову відповідь. Як правило, намагаючись підвести весь клас до розуміння певного поняття/навички, вчитель проводить опитування з матеріалу, який стосується теми уроку. Щоб залучити до опитування всіх дітей використовується техніка відповіді хором. При цьому, він має контролювати індивідуальні відповіді учнів у класі, аби визначити, чи всі відповідають правильно.
  • 4. Зворотній зв'язок і виправлення. На цьому етапі уроку учитель також має оцінити успішність засвоєння учнями знань, умінь та навичок.
  • 5. Самостійна практика (заповнення прогалин або розширення знань). Учням необхідно мати можливість застосовувати нові знання, вміння й навички, переносити їх на різні ситуації та контексти, а також підвищувати власний рівень компетентності. При цьому учитель повинен ретельно контролювати й оцінювати самостійні завдання учнів, а учні усвідомлювати., що вони відповідають за якість своєї роботи.
  • 6. Часте повторення. Послідовне й систематичне повторення пройденого матеріалу є невід'ємною рисою традиційного інтенсивного навчання. Його рекомендується проводити, принаймні, щотижня або щомісяця, включати відповідні вправи й запитання до домашнього завдання або до чергового тесту.

До прикладу подається зразок конспекту уроку та визначення довготермінової мети та короткотермінових завдань при традиційно інтенсивній формі навчання (див.: додаток Ж.).

Кооперативне навчання – це форма організації навчання в малих групах учнів, об'єднаних загальною навчальною метою. Воно відкриває можливість учням співпраці зі своїми ровесниками, дозволяє реалізувати прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями високих результатів, засвоєнню знань та формуванню вмінь. Така модель може застосовуватися на різних етапах навчання.

Кооперативне навчання охоплює різні форми, впровадження яких вимагає кількох хвилин до кількох тижнів, у парах, трійках та малих групах, а також базових, формальних і спеціальних групах.

Під час підготовки уроку до кооперативного навчання вчитель повинен дотримуватися таких етапів уроку:

  • 1. Підготовчий етап (прийняття рішень) включає: визначення дидактичної мети і завдань, пов'язаних з освітніми можливостями учнів; розподілити учнів по групах так, щоб вони були неоднорідні за складом; врахувати тип сприйняття, здібності і нахил; обміркувати створення умов, що забезпечують оптимальне безпосередню взаємодію між учнями; підготувати необхідний роздатковий матеріал.
  • 2. Основний етап уроку: пояснення основних понять; коментування прикладів запропонованих завдань; мотивація навчальної діяльності; створення груп і міжгрупової взаємодії; пояснення групової роботи, аби отримати результати; описання критеріїв успіху.
  • 3. Етап контролю і втручання в дії учнів включає розподіл (або допомогти в розподіл) ролей у групах; контакт з кожною групою з метою контролю, чи всі учні правильно зрозуміли поставлене завдання, чи необхідні пояснення її виконання; вироблення навичок спільної роботи і спілкування.
  • 4. Етап оцінювання результатів, їх аналіз. На цьому етапі вчителю не обходимо приділити увагу: організації публічних презентацій досягнутих результатів кожною групою; оцінювання досягнутих результатів; аналізу результатів роботи груп; підведенню підсумків уроку.

Формування когнітивних стратегій. Поняття "когнітивні стратегії" Герхарт (Gearheart, 1985) трактує як плани, дії, кроки та процеси, спрямовані на реалізацію будь-якого навчального завдання або вирішення проблеми. Стратегії можуть застосовувати як учителі, так і учні для досягнення своїх відповідних навчальних результатів. Учителям вони допомагають визначити матеріал і методику викладання. Для учнів їхній сенс полягає в тому, щоб "навчитися вчитися" (ДеРуітер (DeRuiter), 1983) та регулювати власну навчальну діяльність. Поруч з тим, у когнітивному підході до освіти зміст навчальних планів і програм (курикулуму) не втрачає свого значення, навпаки – він слугує засобом для вироблення стратегій пізнання, які полегшують інтерпретацію, організацію, відтворення й пригадування інформації.

Диференційований процес навчання в інклюзивному класі. Розвивати можливості учнів та їхні інтереси, задовольняти індивідуальні освітні потреби у ході уроку сприяє організація диференційованого навчання і методика диференційованого викладання.

Диференційоване навчання – організація процесу навчання на уроці з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

Диференційоване викладання – це концептуальний підхід і практична технологія планування й реалізації курикулуму й навчального процесу, що бере свій початок з усвідомлення важливих відмінностей між учнями.

Основним видом диференційованого навчання є поділ класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів. Провідні науковці диференційованого навчання (Ю. Бабанський) у поділ включають наступні критерії: 1) психологічний (здатність до об'єднання та розчленування, характер мислення, пам'яті, мовлення, уваги й уяви); 2) навички навчальної праці (планування, самоконтроль, темп письма, читання, обчислення, організованість);

3)окремі компоненти вихованості (наполегливість, старанність, ставлення до навчання, громадська активність); 4)біологічні компоненти (стан здоров'я, вади мовлення, слуху, зору).

Диференційована технологія навчання допомагає враховувати в навчальному процесі такі учнівські відмінності (К.Томлінсон): 1) рівень підготовленості – через коригування темпу навчання та ступеня складності матеріалу; 2) індивідуальні стилі навчання – через організацію численних видів діяльності, щоб учні мали змогу отримувати та опрацьовувати інформацію в різний спосіб і на різних рівнях; 3) інтереси – спираючись на схильність, зацікавлення та бажання самої дитини оволодіти певною темою чи виробити певне уміння (М. Фіцула).

Диференційоване викладання передбачає створення навчального середовища та організацію навчального процесу таким чином, щоб забезпечити успішну багатосторонню комунікацію, учасники якої будуть більш відкриті, можуть вільно переходити з однієї групи в іншу. Разом з тим, необхідно забезпечити успішне опановування змістом освіти, передбаченого навчальними програмами, усіма учнями з урахуванням індивідуальних потреб кожного. Це дає можливість створити мобільні групи, об'єднавши учнів за їх навчальними можливостями:

  • – з дуже високими навчальними можливостями, котрі розв'язують завдання самостійно і вимагають завдань підвищеної складності.
  • – з високим рівнем навчальних можливостей, котрі володіють навичками самостійної роботи, але потребують контролю і корекції їхньої роботи.
  • – з середніми навчальними можливостями. Такі учні нормально навчаються, але потребують оперативної підтримки й допомоги учителя.
  • – низькими навчальними можливостями. їм притаманний низький рівень научуваності і вони потребують спеціального підходу вчителя.

Групи можуть бути гомогенні (однорідні), або гетерогенні (змішані), комплектуватися із 4-6 учнів. У залежності від мети уроку комплекти груп потрібно змінювати.

Наголосимо на тому, що формуючи тимчасові групи в інклюзивному класі, вчитель початкових класів повинен так організувати учіннєву діяльність кожного школяра, аби учень не здогадувався про причини поділу на групи, оскільки це може травмувати його. Вагому допомогу учителеві при цьому надає асистент учителя.

З урахуванням рівня навчальних можливостей учнів, учитель початкових класів готує завдання, за допомогою яких учні б могли успішно реалізувати свої потенційні можливості у засвоєнні навчального матеріалу, сформовані уміння та навички.

Диференційоване навчання на уроці потребує ґрунтовної підготовки вчителя до уроку (розглядали у попередньому розділі). При підборі типу та структури уроку необхідно пам'ятати, що високий рівень уроку забезпечується раціональним використанням кожної хвилини, правильною постановою перед учнями теми, навчальної та виховної мети та конкретних задач уроку. Уроки у початкових класах мають бути дуже різноманітними не тільки через застосування різних методів, але й форм (способів) організації навчальної діяльності учнів (ФОНД).

Загальноприйнятими формами (способами) організації навчальної діяльності є фронтальна, групова, колективна та індивідуальна робота.

Отже, високий рівень уроку забезпечується раціональним використанням кожної хвилини, правильною постановою перед учнями теми, навчальної та виховної мети, конкретних задач уроку, що можливо при правильному виборі його типу.

 
<<   ЗМІСТ   >>