Методи розвитку і корекції емоційної сфери

В умовах інклюзивного навчання емоційний компонент навчального процесу підсилює учіннєву діяльність. Учитель повинен зацікавити школяра, викликати віру у свої сили, наполегливість у досягненні результатів. Емоційно насичений процес навчання стає для учнів доступнішим, привабливішим і зрозумілим. Тобто розвиває позитивні емоції учіння. Адже дитина в школі постійно перебуває в ситуації неуспіху, і її реакція на неуспіх має, як правило, неадекватний характер: вона вважає, що оточуючі несправедливі до неї – учитель поставив низьку оцінку, батьки покарали її ні за що, однокласники кепкують з неї тощо. При цьому вчителі не знають, як поводитися зі школярами, які надмірно вперті, уразливі, забіякуваті, або, наприклад, із дітьми, які занадто болісно переживають будь-яке зауваження, плаксиві, тривожні. Умовно дітей з проблемами в емоційній сфері можна розділити у групи: 1) агресивні діти; 2) емоційно нестримані діти; 3) занадто сором'язливі, ранимі, вразливі, боязкі, тривожні діти; 4) замкнені діти.

Пояснити специфіку емоційних порушень є розуміння неправильного виховання: 1) порушення гуманістичного принципу – нерозуміння, непризнания і неприйняття дитини, що породжує почуття протесту; 2) гіперсоціальне виховання, що породжує надмірну дисциплінованість і старанність, наслідком чого дитина змушена придушувати свої емоції, стримувати свої бажання; 3) тривожно-недовірливе виховання, яке спостерігається вродинах з єдиною дитиною, а також у родинах, де росте хвора або пізня дитина.

Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно допомогти дитині навчитися адекватних форм реагування на ті чи інші ситуації і явища зовнішнього середовища. Найефектнішими методами та методичними прийомами розвитку емоційної сфери у соціально-педагогічній діяльності вчителя початкових класів є:

• 1. Екскурсії в природу.
• 2. Уроки милування природою.
• 3. Різні форми ігрової терапії, емаготерапії (терапії образами), арт-терапії.
• 4. Спілкування як розуміння та сприйняття одне одного. Спілкуючись із дітьми, у яких виникають емоційні проблеми не слід прагнути вчити дитину придушувати свої емоції – завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити дітей правильно спрямовувати, проявляти свої почуття.

Розвиток позитивних емоцій. Найсильнішою емоцією є радість пізнання. Учитель має прагнути до того, щоб усі учні неодноразово переживали почуття справжнього успіху. Методичним прийомом при цьому є створення ситуації запрограмованого успіху, отримання задоволення від праці, що дозволить активізувати, налаштувати, зацікавити дитини до саморозвитку.

Для емоційного забарвлення молодшого школяра в умовах інклюзивного навчання використовують предметне унаочнення художнього образу. До прикладу, на уроках читання при вивченні творів про пори року ("Осінь", "Зима", "Пісенька житнього віночка" та ін..) доречно застосовувати букети горобини, калини, колоски пшениці, жита, ячменю тощо.

Розвиток емоційних особистісних якостей у молодших школярів забезпечує враження від краси природи, замилування нею. Замилування красою збагачує пам'ять, мислення, активізує мовлення.

Розвиток чуттєвої сфери молодших школярів має визначальне значення в учіннєвій діяльності. Від того як учень уміє слухати, бачити, відчувати залежить розвиток когнітивної сфери, особливо сприймання і мислення. Мова йде про пізнання предметів зовнішнього світу за його ознаками і властивостями (колір, форма, величина тощо), тобто у молодших школярів формується сприймання, на основі якого розвивається сенсорний (чуттєвий) досвід.

При організації процесу навчання в інклюзивному класі є необхідність впливати на основні групи сенсорних умінь:

• 1. Зорові:
  • а) кольорові – вміння сприймати кольори спектру і їх відтінки;
  • б) просторові – вміння сприймати форму, величину предметів, а також просторові відношення між ними.
• 2. Слухові:
  • а) звукові – вміння розрізняти звуки природи;
  • б) шумові – вміння розрізняти шуми живої і неживої природи.
• 3. Дотикові – вміння розрізняти на дотик контур, форму, щільність, твердість, фактуру природних предметів.
• 4. Нюхові – вміння розрізняти запахи, як специфічні властивості об'єктів природи.
• 5. Смакові – вміння розрізняти смакові якості харчових речовин.

Саме такий процес зумовлює функціонувати у навчальній діяльності молодших школярів різні види мислення: наочно- образного, практичного, словесно-логічного і понятійного.

Використовуючи методичні прийоми навчання у молодших школярів потрібно розвивати уміння бачити, спостерігати і слухати. Користуючись у сенсорних процесах способами спостереження, зіставлення, розглядуваного пошуку, обведення предмета рукою чи поглядом, накладання, прикладання.

Уміння спостерігати у молодших школярів можна розвивати на будь-яких уроках. Особливо широкі можливості для цього на уроках природознавства, образотворчого мистецтва, розвитку мовлення, читання, трудового навчання.

Спостереження як мисленнєвий фон не обмежується лише переліком природних форм, кольорів, звуків. Спостереження тільки у тому випадку робить вплив на дії молодшого школяра, якщо охопить як емоційну, так і мисленнєву сфери психіки. Розвиток спостережливості має таку послідовність: сприйняття об'єкта чи явища природи в цілому, а далі сприймання окремих естетично значущих властивостей природи, і як результат – поєднання їх у цілісну' картину (М. Філоненко).

Показником розвитку спостережливості, як стверджував Г. Костюк, є вдосконалення перцептивного аналізу й синтезу об'єктів, виділення й об'єднання в єдине ціле малопомітних їх ознак і властивостей підвищення точності словесного їх опису, формування установки на спостереження .

Методичні прийоми навчання молодших школярів на уроках:

• – ігри для розвитку дотику: "Чарівний мішечок", "Хитрі предмети" тощо;
• – для розвитку слуху: "Відгадай, де впав м'яч: зліва, справа, спереду чи позаду?", "Відгадай, куди впав м'яч?", "Звідки чути дзвінок" і т.д.;
• – для сприймання запахів квітів, сіна, фруктів, овочів: "Кулінарні ігри", "Парфуми весни", "Запах літа" та ін.;
• – для розвитку спостережливості ока: "Пошук виходу із лабіринтів", Вибір маршруту на основі зорового зіставлення різних напрямів руху", "Знаходження відмінностей у предметах", "Розпізнавання предметів за істотними ознаками" та ін.

У роботі з дітьми з особливими освітніми потребами особливого значення набуває використання технології "Створення ситуації успіху" (за А. Бєлкіним). В основі даної технології лежить особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання та виховання. Ситуація успіху розглядається як психічний стан задоволення від наслідків фізичної або моральної напруги від виконання справи

Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортають роботу з різними категоріями учнів. Цінність та ефективність даної технології полягає у застосуванні педагогічних прийомів, таких як: "Емоційний сплеск", "Даю шанс", "Навмисна помилка", "Радість пізнання" та інших у роботі з різними категоріями учнів.

Однак, потрібно враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а насамперед їх інтенсивність. Важливо пам'ятати, що дитині потрібен динамізм емоцій, їх розмаїтість, оскільки достатня кількість однотипних позитивних емоцій рано чи пізно викликає нудьгу, а іноді й бурхливі афективні реакції – це результат тривалого отримання емоцій – агресивні емоції.

Майже в кожному класі зустрічається хоча б один учень з ознаками агресії. Він нападає на інших дітей, обзиває та б'є їх, відбирає й ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази. Цю забіякувату, сварливу дитину дуже важко прийняти такою, яка вона є, а ще важче зрозуміти. Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в допомозі, тому що її агресія – це насамперед вираження внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, які відбуваються навколо. Насправді це часом лише розпачлива спроба завоювати своє місце в соціумі. Дитина не знає, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному й жорстокому світі, як захистити себе. Слід пам'ятати, що агресія природна для кожної людини, адекватна й безпечна агресивна реакція часто не вимагає втручання.

У методику соціально-педагогічної діяльності вчителя початкових класів необхідно включити методичні прийоми розв'язання агресивної реакції школяра аби забезпечити позитивний клімат у класі. Зокрема:

• 1. Спокійне ставлення до дитини у випадку незначної агресії. У тих випадках, коли агресія дітей не є небезпечною та піддається поясненню, можна варто використовувати:
  • • повне ігнорування реакцій дитини;
  • • вираження розуміння почуттів дитини ("Звичайно, ти ображений...");
  • • переключення уваги, пропозиція якого-небудь завдання ("Допоможи мені, будь ласка, дістати витерти з дошки, адже ти вищий за мене");
  • • позитивне позначення поведінки ("Ти злий тому, що ти втомився"). Щодо того, що агресія природна для людей,
• 2. Акцентування уваги на поведінці, а не на особистості. Проводити чітку межу між вчинком і особистістю дозволяє техніка об'єктивного опису поведінки. Після того як дитина заспокоїться, доцільно обговорити з нею її поведінку. Варто описати, як вона поводилася під час прояву агресії, які слов казала, які дії робила, не даючи при цьому ніякої оцінки. Критичні висловлювання, особливо емоційні, викликають роздування й протест та віддаляють від розв'язання проблеми. Аналізуючи поведінку дитини, важливо обмежитися обговоренням конкретних фактів, тільки того, що відбулося "тут і зараз" не пригадуючи минулих вчинків. Інакше в дитини виникне почуття образи і вона буде не в змозі критично оцінити свою поведінку. Замість розповсюдженого, але неефективного "читання" моралі краще показати дитині негативні наслідки її поведінки, переконливо продемонструвавши, що агресія найбільше шкодить їй самій. Дуже важливо також дати приклади можливих конструктивних способів поведінки в конфліктній ситуації.

Один із важливих шляхів зниження агресії – встановлення з дитиною зворотного зв'язку. Дія цього використовуються такі прийоми:

• • констатація факту ("Ти поводишся агресивно");
• • констатуюче питання ("Ти гніваєшся?");
• • розкриття мотивів агресивної поведінки ("Ти хочеш мене скривдити?", "Ти хочеш продемонструвати силу?"); • виявлення своїх власних почуттів щодо небажаної поведінки ("Мені не подобається, коли зі мною розмовляють у такому тоні", "Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить");
• • апеляція до правил ("Ми ж із тобою домовлялися!").

Даючи зворотний зв'язок агресивній поведінці дитини, доросла людина повинна виявити щонайменше три якості: зацікавленість, доброзичливість і твердість.

При цьому учителеві недопустимо:

• • підвищувати голос, змінювати тон на загрозливий;
• • демонструвати владу ("Вчитель тут поки що я", "Буде так, як я скажу");
• • кричати,обурюватися;
• • виказувати агресивні пози й жести: стиснуті щелепи, перехрещені або зчеплені руки, розмова "крізь зуби";
• • використовувати сарказм, глузування, висміювання й передражнювання;
• • давати негативну оцінка особистості дитини, її близьким або друзям;
• • використувати фізичну силу, нотації, проповіді, "читання моралі";
• • втягувати у конфлікт сторонніх людей, наполягання на своїй правоті;
• • карати або погрожувати покарання;
• • проводити узагальнення типу: "Ви всі однакові", "Ти як завжди...", "Ти "іколи не...";
• • порівняння дитини з іншими дітьми – не на її користь;
• • давати команди, ставити жорсткі вимоги, тиск;
• • виправдовувати, підкуповувати, винагороджувати.

Сором'язлива дитина знає, як спілкуватися з іншими, але не вміє, не може використовувати ці знання. Замкнена ж дитина не хоче й не знає, як спілкуватися. У цьому розходженні

психологічних особливостей спілкування замкнених і сором'язливих дітей і криється таємниця корекції цих особистісних якостей.

При роботі із сором'язливою дитиною необхідно сформувати у неї комунікативні вміння, а якщо наша дитина замкнена, то робота повинна бути насамперед спрямована на формування бажання спілкуватися й розвиток комунікативних навичок у дитини.

Замкнутість дитини має свої джерела. Вона виступає в поведінці дитини досить рано й зазвичай має в ранньому віці такі передумови, як занепокоєння, емоційну нестійкість, плаксивість, загальне зниження настрою, погіршення апетиту й порушення сну у зв'язку з найменшими змінами в житті дитини (переїзд на дачу, поїздка в гості тощо). Для цих дітей характерний також страх перед чужими людьми, занепокоєння й скутість при потраплянні в нову ситуацію, які мають тривалий характер. Як правило, такі діти дуже прив'язані до матері й болісно переносять навіть нетривалу її відсутність.

При спілкуванні із замкненою дитиною необхідно постійно розширювати коло її пасивного спілкування, наприклад, розмовляти в присутності з кимось незнайомим або малознайомим. При цьому необхідно створити такі умови, за яких дитина почувалася б спокійною, була у безпеці, наприклад, при розмові тримайте її за руку або погладжуйте по голові.

Наслідки напруженості нашого життя є тривога, тривожність, страх, які необхідно розрізняти. Тривожність – емоційний стан, особливість характеру або риса особистості. Викликає дитячу тривожність, вважають психологи, звичайні дитячі страхи. Страх – емоційно-насичене відчуття занепокоєння у відповідь на реальну або уявну загрозу для життя й благополуччя. Для корекції страху вчитель початкових класів має користовуватися такими порадами:

• 1. Уникати змагань і яких-небудь видів робіт, що враховують швидкість виконання.
• 2. Не порівнювати дитину з іншими школярами.
• 3. Частіше використовувати тілесний контакт, фізкультхвилинки з вправами на релаксацію.
• 4. Мотивувати дитину до підвищення самооцінки, частіше хвалити її, але так, щоб вона знала, за що.
• 5. Звертатися до дитини на ім'я.
• 6. Демонструвати зразки впевненої поведінки, бути у всьому прикладом.
• 7. Не завищувати до дитини вимоги.
• 8. Бути послідовними у вихованні дитини.
• 9. Намагатися робити дитині якнайменше зауважень.
• 10. Використовувати покарання лише в крайніх випадках і то у виді обмежень.
• 11. Не принижувати дитину, караючи її.
• 12. У разі необхідності порадьтеся з членами команди.

Тривожність, агресія й образа входять у типові психічні стани як прояв агресивної поведінки.