Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Основи інклюзивної педагогіки

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Методичні прийоми корекції конативної сфери молодших школярів

Різноманітні відхилення у поведінці (девіантна поведінка) є актуальною проблемою педагогіки і педагогічної практики. Діти з відхиленнями у поведінці систематично порушують правила, не підкоряються внутрішньому розпорядку і вимогам дорослих, грубі, заважають заняттям у класі чи групі. Кожне порушення поведінки дитини спричиняється: 1) педагогічними прорахунками; 2) недорозвиненістю центральною нервовою системою; 3) незначними ушкодженнями мозку (в результаті проблем у період вагітності та пологів), які можна ліквідувати за умови, що виховання до 7-8 років проводитиметься на належному рівні. Типовими порушеннями поведінки є гіперактивна, демонстративна, протестна, агресивна, інфантильна, конформна і симптоматична поведінка (у виникненні яких визначальними факторами є умови навчання і розвитку, стиль взаємин з дорослими, особливості сімейного виховання).

Психолого-педагогічну допомогу молодшим школярам у розвитку конативної сфери, варто розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних методів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які спричиняють прояви девіантної

поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці. Методика передбачає організацію роботи вчителя з розвитку конативної сфери, яка спрямовується на:

  • – руйнування девіантних настанов, уявлень, мотивів, стереотипів поведінки та формування нових, позитивних;
  • – розвиток соціальної активності, інтересу до себе і оточуючих, сприяння у здобутті певного статусу в позитивно-спрямованих угрупованнях;
  • – навчання навичкам саморегуляції, співпраці, адекватному прояву активності, вмінню здійснювати правильний вибір форм поведінки;
  • – розвиток інтересу і здатності до творчості.

Для реалізації поставлених завдань у методиці вчителя початкових класів є специфічні та неспецифічні методи. Використовуючи специфічні методи вчитель здійснює прямий корекційний вплив на недоліки (вправи і покарання). За допомогою неспецифічних методів (зміни діяльності учнів, зміни відносин, зміни навчально-виховної системи) вчитель початкових класів опосередковано впливає на особистість дитини в цілому, на зміст діяльності, на характер відносин з дорослими і дітьми.

Дітям з проблемами поведінки необхідно допомагати розвивати навички самоконтролю; контролювати рівень своєї концентрації й уваги; навчати їх прийомів організації своєї діяльності та управління часом; формувати прийоми контролю власної поведінки, щоб зменшити тривожність, соціальну самоізоляцію.

Задля цього вчителі в інклюзивному класі повинні використовувати наступні методичні прийоми:

  • 1. Сприяти зайнятості кожного учня. Володіти ситуацією – означає залучити якомога більше учнів до роботи і уникнути концентрації уваги на тих дітях, що вчаться. На уроці всі повинні мати завдання. Якщо хтось швидко виконує завдання, педагог тримає напоготові цікаву додаткову роботу.
  • 2. Контролювати темп уроку. Тобто вести урок у гнучкому темпі, щоб навчальний процес відбувався з найменшими зупинками.
  • 3. Доведення до учня необхідних правил і процедур. До прикладу, "Кому здавати роботу", "У мене зламався олівець. "Як мені далі виконувати завдання?", "У мене зошит кінчився, що робити". Якщо учні не обізнані з вимогами, тоді у подібних ситуаціях розгублюються і, намагаючись звільнитися під відчуття невизначеності, починають самостверджуватися, що учителем сприймається як порушення дисципліни.
  • 4. У розробленій індивідуальній програмі розвитку дитини чітко визначати критерії досягнення результатів. Школярам пояснюється план роботи над предметом, програма і способи оцінки знань на всіх етапах навчання, тому кожен учень і кожен учитель можуть бачити перспективу, фіксувати своє поступове зростання і просування від одного етапу навчання до іншого. Це дає відчуття задоволеності, власної компетентності, розвиває самоповагу і відчуття.
  • 5. У перші тижні адаптації дитини до шкільного навчання ретельно продумувати управління навчальним процесом і класним колективом.
  • 6. Розвиток мотивів учіння, тобто формування позитивних мотивів учіння, що підвищить самоповагу учнів в їх пізнавальній діяльності, стимулювання допитливість.

Важливим у розвитку позитивної поведінки є добір методів профілактично-корекційної роботи, котрі повинен спрямовуватися на реалізацію таких функцій:

  • – виховної (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи девіантної поведінки);
  • – компенсаторної (формування прагнення компенсувати певні недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);
  • – стимулювальної (активізація позитивної суспільно-корисної діяльності через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);
  • – коригувальної (виправлення негативних якостей особистості, коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, поведінки);
  • – регулятивної (забезпечення впливу учасників міжособистісної взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю).

У формуванні здатності налагоджувати ціннісні взаємини між учнями початкових класів в умовах інклюзії вчителю доцільно використовувати різні проблемні ситуації (навчальні, творчі, моральні, гіпотетичні), форми генералізації думки (максими, сентенції, закономірності, причинно-наслідкові зв'язки), що дасть змогу об'єднати зусилля учнів і створити атмосферу продуктивного мислення заснованого на логічних роздумах, доказах, аргументаціях. Важливими методом є арт-терапія – схвалення і прийняття всіх продуктів творчої діяльності дитини незалежно від їхнього змісту, форми, якості (музика, література, бібліотеко терапія, живопис, рисункова терапія, театр, казкотерапія).

 
<<   ЗМІСТ   >>