Гострий синусит

Визначення

Синусит – запалення слизової оболонки приносових пазух, яке буває гострим та хронічним і відноситься до найбільш частої патології в отоларингології (код МКХ-10: J 01.0-J 01.9.).

Коментар: Інфікування верхньощелепного синусу частіше відбувається риногенно – шляхом переходу запалення з носової порожнини в пазуху або гематогенно.

У разі гнійних форм синуситу найчастіше спостерігається кокова флора, рідше – синьогнійна паличка, протей, анаеробні бактерії, гриби.

Найчастіше зустрічається верхньощелепний синусит (гайморит). Слід звернути увагу на те, що гострий гайморит може виникати у віці 1,5-2 років. На запалення решітчастої пазухи (етмоїдит) можуть хворіти діти віком до

1 року; запалення слизової оболонки лобової пазухи (фронтит) та основної (сфеноїдит) зустрічається рідше у дітей, при чому після 5 років – фронтит, а після 10 років – сфеноїдит.

Класифікація

І. За перебігом і формою враження:

• 1. Гострий (катаральний, гнійний, некротичний).
• 2. Хронічний (катаральний, гнійний, пристінково-гіперпластичний, поліпозний, фіброзний, кістозний, змішані форми), ускладнений – остеомієліт, холестеатома, піомукоцеле, поширення процесу на клітковину орбіти, в порожнину черепа).
• 3. Вазомоторний (алергічний, неалергічний).

II. За причиною виникнення:

1. Риногенний. 2. Одонтогенний. 3. Травматичний.

III. За характером збудника: 1. Вірусний. 2. Бактеріальний аеробний.

3. Бактеріальний анаеробний. 4. Грибковий. 5. Змішаний.

IV. За поширеністю процесу: 1. Етмоїдит (передній, задній, тотальний).

2. Гайморит. 3. Фронтит. 4. Сфеноїдит. 5. Етмоїдогайморит. 6. Гемісинусит (праворуч, ліворуч). 7. Пансинусит.

Фактори ризику: алергія, часті простудні захворювання, паління.

Умови, в яких повинна надаватись медична допомога. Допомога у випадках неускладненого перебігу захворювання надається амбулаторно; в разі важкого перебігу або при ускладнених формах (орбітальні або інтракраніальні ускладнення) – в ЛОР-відділеннях.

Діагностика

Клінічні критерії гострого гаймориту: закладання носа, погіршення нюху, відчуття розпирання та болю в ділянці відповідної пазухи, можлива його іррадіація в зуби, око, скроневу та лобову ділянки на боці ураження; під час нахилу голови донизу біль може посилюватися; виділення з носа: спочатку серозні, а потім гнійні; підвищення температури тіла до фібрильних цифр. Риноскопія: передня – скупчення гною в середньому носовому ході, набряк слизової оболонки, задня – затікання гною в носоглотку.

Клінічні критерії гострого фронтиту: біль локалізується в ділянці лоба, найбільш виражений, аж до нестерпного, у ранковий час, біль в оці, сльозотеча, порушення нюху. Біль зменшується при дренуванні синусу. Припухлість, набряклість та гіперемія шкіри в ділянці лоба, верхніх повік, верхньо-внутрішнього кута ока. Риноскопія – виділення під переднім кінцем середньої носової раковини, слизова оболонка останнього набрякла, потовщена. Кількість виділень з порожнини носа збільшується вранці та при нахилі голови.

Клінічні критерії гострого етмоїдиту: утруднення носового дихання, біль в ділянці внутрішнього кута ока, виділення з носа – серозні, а потім гнійні, погіршення нюху. Припухлість та болючість при натисканні в ділянці внутрішнього кута ока. Передня риноскопія – гіперемія та набряк слизової оболонки носової порожнини, під середньою носовою раковиною – скупчення гною у вигляді смужки. Іноді поява гною може спостерігатися тільки після анемізації слизової оболонки середньої носової раковини.

У анамнезі – перенесені нещодавно ГРВІ, грип, переохолодження, гострі мікробні інфекції, травми тощо.

Діагностичний мінімум обстеження: загальний аналіз крові з формулою, бактеріологічне дослідження мазка з порожнини носа, дослідження чутливості мікрофлори до антибіотиків.

Допоміжні методи обстеження: рентгенографія біляносових пазух; ультразвукове дослідження навколоносових синусів; в разі необхідності – трепанопункція верхньощелепної пазухи (лобної пазухи) з подальшим її промиванням; діафаноскопія та термографічне дослідження (факультативні); комп'ютерна та магнітнорезонансна томографія навколоносових синусів, ендоскопічне обстеження порожнини носа при підозрі на ускладнення та відсутності ефекту від консервативного лікування.

Зразки формулювання діагнозу

• 1. Гострий гнійний правобічний гайморит.
• 2. Гострий катаральний пансинусит.
• 3. Гострий гнійний передній етмоїдит.
• 4. Гострий гнійний правобічний гемісинусит.

Лікування

Антибіотикотерапія

Пероральна: препарати вибору – амоксіцилін, амоксіцилін/клавуланат; альтернативні препарати: цефуроксім-аксетіл, цефаклор, азитроміцин, кларитроміцин, лєвофлоксацин.

Парентеральна: лікування важких форм гострого синуситу в стаціонарі – амоксицилін/клавуланат, ампіцилін/сульбактам; альтернативні препарати: цефалоспоріни (цефуроксім, цефотаксім, цефтріаксон, цефоперазон, цефоперазон/сульбактам, цефтазидім, цефепім; інгібіторзахищені протисиньогнійні пеніциліни (тикарцилін/клавуланат), фторхінолони (ципрофлоксацин, офлоксацин, лєвофлоксацин, пєфлоксацин), карбапенеми (іміпенем, мєропенем).

Тривалість антибактеріальної терапії при гострому синуситі становить 10-14 днів (див. розділ "Пневмонія"),

Симптоматична терапія

Системні деконгестанти, антигістамінні засоби (див. розділ "Алергічний риніт"); муколітичні засоби (див. розділ "Хронічне обструктивне захворювання легень"); нестероїдні протизапальні засоби (див. розділ "Ревматоїдний артрит").

Препарати, що застосовуються для місцевого лікування гострих синуситів

Маніпуляції (процедури) для лікування гострого синуситу

• 1. Змащування слизової оболонки середнього носового ходу розчинами адреноміметиків, вкладання турунд, просочених розчинами адреноміметиків в середній носовий хід (щоденно або декілька разів на день в залежності від показань).
• 2. Пункція лобного (верхньо-щелепного) синусу з промиванням та введенням розчинів перерахованих вище.
• 3. Промивання за методом "переміщення" розчинами перерахованими вище щоденно.
• 4. Безпункційний метод лікування синуситів з застосування синус-катетера.

• [1] Наказ МОЗ України 24.03.2009 № 181. Наказ МОЗ України від 21.04.2005 р. № 181.