Нейроциркуляторна дистонія

Визначення

Нейроциркуляторна дистонія (НЦД) – поліетіологічне захворювання, основними ознаками якого є лабільність пульсу та AT, кардіалгії, дихальний дискомфорт, вегетативні та психоемоційні розлади, порушення судинного та м'язового тонусу, низька толерантність до стресових ситуацій, доброякісність перебігу та добрий життєвий прогноз.

Класифікація

У вітчизняній медичній практиці широко розповсюджена класифікація НЦД:

• 1. НЦД з гіпертензивним синдромом;
• 2. НЦД з кардіальним синдромом;
• 3. НЦД з гіпотензивним синдромом;
• 4. НЦД зі змішаними синдромами.

Згідно з класифікацією НЦД В. І. ІУІаколкіна та С. О. Аббакумова (1980; модифікована 1996) виділяють три ступеня вираженості функціональних розладів.

І ступінь – легкий перебіг (3-6 скарг і симптомів). Відсутні кризові стани і невротичні симптоми. Хворі працездатні, не мають потреби у медикаментозній терапії.

ІІ ступінь – середньотяжкий перебіг (8-16 скарг і симптомів). Характерні дихальні розлади, тахікардія, вегетативні кризи, нервові симптоми, погана переносність фізичних та інтелектуальних навантажень, ЕКГ-зміни у вигляді порушень фази реполярізації або порушень ритму та автоматизму. Фізична працездатність за даними BEM суттєво знижена. Хворі потребують медикаментозного лікування.

ІІІ ступінь – тяжкий перебіг. Характеризується множинністю та по стійкістю клінічних проявів (понад 17 скарг та симптомів). Спостерігаються тахікардіальний синдром, вегетативно-судинні кризи, стійкий астеноневротичний синдром. Зміни на ЕКГ та ВЕМ. Працездатність суттєво знижена або тимчасово втрачена. Хворі потребують постійної медикаментозної терапії.

Етіологія

Спадково-конституціональні особливості організму, особисті звички та соціальні умови, моделі поведінки, рівень культури суспільства (паління, традиції та режим харчування, вживання алкоголю, міра фізичної активності, специфіка статевого життя, народжуваність). Загострення перебігу виникає внаслідок гострих та хронічних нервово-емоційних стресів, інфекцій, дисгормональних розладів, фізичного навантаження, негативного впливу факторів зовнішнього середовища (іонізуюча радіація, вібрація, підвищена температура, інтоксикація промисловими отрутами).

Основа патогенезу – низька адаптація до стресових ситуацій з розладами гомеостазу і функціональними порушеннями органів і систем.

Основні клінічні синдроми

• 1. Кардіоваскулярні розлади
• 1.1. Кардіалгічний синдром

Розрізняють 5 типів больових відчуттів.

I (у 98% хворих) – постійні ниючі або щемливі відчуття з почуттям суму; "проколюючі" відчуття, ломота в ділянці серця;

II ("симпаталгічний варіант") – інтенсивні і тривалі відчуття пекучості в прекардіальнійділянці;

III – Інтенсивний біль у ділянці серця, який поширюється по всій грудній клітці, виникає раптово, у вигляді нападів;

IV – короткочасні болі, що провокуються емоціями, легко проходять після прийому валідолу;

V – біль виникає у зв'язку з фізичним навантаженням і нерідко розцінюється як стенокардія.

Диференційні особливості больового синдрому:

• 1. Відчутний зв'язок болю з функцією ураженого органа (глибоке дихання, кашель, ковтання, рухомість в суглобах).
• 2. Зв'язок болю з натискуванням на відповідні зони грудної клітки та опорно-рухового апарату.
• 3. Зв'язок болю з положенням тулуба або окремих його частин в просторі (тривала нерухомість у відповідній позі).
• 4. Позитивний ефект анальгетиків та "відволікаючих" процедур і неефективність застосування нітрогліцерину, валідолу та препаратів, що їх містять.
• 5. Больовий синдром не як провідна ознака захворювання: біль недовго залишається ізольованим симптомом, швидко постає клінічна картина основної хвороби.
• 6. Важлива роль даних лабораторно-інструментального обстеження (особливо рентгенологічних, а також змін в клінічних та біохімічних аналізах крові).
• 1.2. Гіпертензивний синдром.

AT підвищується до межових показників (140-149/90-94 мм рт. ст.). Такі хворі потребують тривалого спостереження і ретельного обстеження, але у них відсутні обтяжлива спадковість з АГ, асиметрія AT на різних руках.

1.3. Гіпотензивний синдром.

AT нижче 100/60 мм рт. ст. Зниження AT під час фізичного та емоційного навантажень, кризів. У хворих астенічна тілобудова, низьке стояння діафрагми, серце невеликих розмірів.

1.4. Тахіхардіальний і аритмічний синдроми.

Розвиваються після фізичного навантаження, прийому їжі, тривалого перебування у вертикальному положенні, гіпервентиляції.

2. Синдром дихальних розладів

Характерні феномен "нервового дихання", диспное, гіпервентиляцій- ний синдром, почуття нестачі повітря, неповноцінного та утрудненого вдиху, не задоволення вдихом, бажання і необхідність періодично робити глибокі ("тужливі") вдихи. Все це супроводжується запамороченням, серцебиттям, почуттям тривоги, страхом задихнутись, вмерти.

• 3. Синдром вегето-судинної дистонії:
  • – периферичні судинні порушення у вигляді головного болю, "миготіння метеликів" перед очима, запаморочення, відчуття холоду в кінцівок;
  • – шкірні прояви: вазомоторні висипи у вигляді "судинного намиста", пітливість, яскравий дермографізм, сухість або сальність шкіри, синюшність. Геморагічний синдром – нетравматичні синці на симетричних ділянках тіла, зрідка – синдром "кривавого поту";
  • – у хворих із симпатикотонією – блідість та сухість шкіри, холодні кінцівки, блиск очей, легкий екзофтальм, нестійка температура, тахікардія, тахіпное, підвищення AT, закрепи. Велика працездатність, ініціатива, фізична витривалість. Знижена переносність сонця, тепла, шуму, яскравого світла, кави. Сон неспокійний. М'язове тремтіння, парестезії;
  • – у хворих з ваготоніею – холодна, волога, бліда шкіра, гіпергідроз і гіперсалівація, яскравий червоний дермографізм, брадикардія, тенденція до артеріальної гіпотензії, дихальна аритмія, схильність до запаморочень і збільшення ваги. Можуть бути апатичність, астенія, мала витривалість, низька ініціатива, нерішучість, нахил до депресії, краща продуктивність у ранкові години.

Вегетативні кризи

I. Фактори виникнення:

• – емоційне та фізичне перевантаження;
• – зміна погоди чи пори року (частіше весна, осінь);
• – зв'язок з менструальним циклом;
• – больовий напад.

II. Клінічні прояви:

• – симпато-адреналові: раптове виникнення, головний біль, неприємні відчуття у ділянці серця, тахікардія, підвищення AT, мідріаз, ознобоподібний гіперкінез, оніміння кінцівок, різка блідість, збудження, температура тіла 38-39* С, на завершення – поліурія (сеча світла);
• – парасимпатичні (вагоінсулярні кризи): важкість в голові, запаморочення, "приливи жару до обличчя", зниження AT, брадикардія, відчуття завмирання серця, екстрасистолія, розлади дихання, шлунково-кишкові дискінезії, інколи алергічні кропивниці;
• – змішаного характеру: виражений діапазон вегето-судинних проявів та порушення терморегуляції. Вихід із кризу супроводжується кволістю, адинамією, розбитістю, пригніченим настроєм, неприємним відчуттям в ділянці серця, поліурією, спрагою, підвищеним апетитом.
• 4. Синдром диспепсичний (нейрогастральна дистонія): підвищена салівація, утруднене проходження їжі стравоходом, аерофагія, нудота, блювота, больові відчуття в животі різноманітної локалізації та інтенсивності, діарея, зміна перистальтики.
• 5. Синдром терморегуляторних порушень

Терморегуляторні порушення залежать від емоційних і фізичних навантажень. Підвищення температури не поєднується з ендокринно-обмінними порушеннями, немає змін в клінічних аналізах.

6. Астенічний синдром

Характерні підвищена втомлюваність, виснаження, послаблення або втрата здатності до великого фізичного або психічного напруження.

Клінічні маски НЦД за психічних розладів

• 1. Неврастенія.
• 2. Соматоформні розлади.
• 2.1. Соматизований розлад.
• 2.2. Іпохондричні розлади.
• 2.3. Соматоформна вегетативна дисфункція.
• 3. Депресивний синдром.
• 4. Істеричний синдром.

Особливості перебігу

Перебіг НЦД залежить відчинників, які її викликають. Розрізняють: НЦД конституційної природи, синдром НЦД на тлі ендокринних перебудов організму, НЦД в умовах стресів, НЦД під впливом малих доз іонізуючого випромінювання, НЦД на тлі соматичних хвороб, НЦД на тлі алергії, НЦД за наявності органічних захворювань ЦНС, НЦД за наявності захворювань периферичної нервової системи, НЦД за остеохондрозу, НЦД за наявності черепномозкової травми, вегетативні розлади у випадку гострих порушень мозкового кровообігу, вегетативні розлади на тлі локалізації порушень у стовбурі головного мозку, НЦД на тлі захворювань вегетативної нервової системи (мігрені, синкопальних станів, ортостатичної гіпотонії, хвороби Рейно).

Діагностика та особливості обстеження

• – вимірювання AT на обох руках;
• – вимірювання AT на ногах;
• – добове моніторування AT;
• – реєстрація ЕКГ (негативнийТ, розлади автоматизму, синдром ранньої реполярізації, "синдром тотальної негативності Т", екстрасистолія, зниження ST, пароксизмальна тахікардія, ФП, ТП);
• – ВЕМ;
• – ЕхоКГ (відсутні порушення клапанного апарату та морфо-функціонального стану серця, можливий ПМК);
• – визначення вихідного вегетативного тонусу.

Визначення вихідного вегетативного тонусу

Класифікація функціональних проб

• 1. Проби з фізичним навантаженням (динамічні, статичні, змішані та комбіновані).
• 2. Електрична стимуляція передсердь.
• 3. Психоемоційні проби.
• 4. Моделювання зменшеного венозного притоку крові до серця (ортостатична проба – активна, пасивна).
• 5. Локальний вплив на нервові закінчення (холодова проба).
• 6. Вплив на ФЗД (проба Вальсальви, гіпервентиляційна проба).
• 7. Фармакологічні проби: ергометринова, дипірідамолова, ізадринова, нітрогліцеринова, індералова, калієва, атропінова, фуросемідова.

Критерії діагностики

У практиці лікаря можуть бути використані прості та доступні критерії з 5 основних та 5 додаткових ознак (С.О. Аббакумов, В. І. Маколкін, 1996 р.).

Основні ознаки: кардіалгії, притаманні НЦД або невротичним станам; характерні розлади дихання; надмірна лабільність пульсу і AT; характерні зміни кінцевої частини шлуночкового комплексу ЕКГ; характерна лабільність зубця T і сегмента ST під час гіпервентиляційної та ортостатичної проб.

Додаткові ознаки: кардіальні скарги і симптоми – тахікардія, брадикардія, екстрасистолічна аритмія; вегето-судинні симптоми – кризи, запаморочення, головні болі, субфебрилітет, температурні асиметрії, міалгії, гіпералгезії; психоемоційні розлади – тривога, неспокій, роздратованість, порушення сну, кардіофобія; астенічний синдром – кволість, втомлюваність, низька толерантність до фізичних навантажень; доброякісний анамнез без ознак формування грубої органної патології серця, неврологічних та психічних розладів.

Достовірним діагноз НЦД можна вважати за наявності 2 та більше основних і не менш ніж 2 додаткових ознак.

Зразки формулювання діагнозу

• 1. НЦД з гіпертензивним синдромом, І ст. функціональних розладів.
• 2. НЦД зі змішаним синдромом, III ст. функціональних розладів, симлатоадреналовий криз середнього ступеня тяжкості.
• 3. НЦД з кардіальним синдромом, метаболічна кардіоміопатія, CH0.

Принципи лікування

I етап:

• – етіотропні заходи (лікування вогнищ хронічної інфекції, гормональних розладів, виключення професійних шкідливостей та інтоксикацій);
• – усунення шкідливих звичок (паління, надмірного вживання алкоголю), збільшення фізичної активності, зменшення маси тіла, обмеження солі та на сичених жирів у їжі.

II етап: додаються до етіотропної терапії седативні засоби:

• – фітотерапія (валеріана, собача кропива, глід колючий, звіробій звичайний, полин звичайний, м'ята перцева та інші);
• – транквілізатори (мепробамат, періоксидин, оксидин, хлордіазепоксид, діазепам, феназепам, оксазепам, амізил, мебікар, фенібут).

ІII етап: за тяжкого перебігу, рідше за середньотяжкого – β-адреноблокатори (селективні або неселективні) у середніх та малих дозах: 30-60мг пранололу, або 25-50 мг біпрололу, або 15-30 мг піроксану курсами протягом 3-5 міс. з подальшим поступовим скасуванням препарату; за симпатоадреналоподібних кризів – β-адреноблокатори (80-100 мг пропранололу на добу). Крім того, курсами адаптогени, вітаміни групи В, препарати з метаболічною дією (триметазидин, мілдронат, мексикор).

Коментар: Серцеві глікозиди за НЦ Д зовсім не ефективні (не зменшують ЧСС), погано переносяться хворими. ААП – аміодарон. аймалін, хінідін, дифенін, новокаінамід – не зменшують тахікардію.

Седативні препарати

Транквілізатори

Коментар: Препарати β-адреноблокатори – див. розділ "Артеріальна гіпертензія".