Алкогольна хвороба печінки

Визначення

Алкогольна хвороба печінки (АХП) являє собою сукупність нозологічних форм, обумовлених токсичною дією етанолу на печінку, і включає алкогольний стеатоз, стеатогепатит, цироз печінки.

Коментар: Підставою клінічної діагностики є визначення факту систематичного та надмірного споживання алкоголю. Прийом 40-80 г чистого етанолу щодня протягом 5-10 років веде до розвитку АХП, яка часто виникає та триває без поведінкових порушень, притаманних алкоголізму.

Класифікація

• 1. Стеатоз печінки – накопичення великих ліпідних крапель у гепатоци- тах. Виявляється у 80% людей, що зловживають алкоголем.
• 2. Стеатогепатит – приєднуються некрози гепатоцитів, запальна інфільтрація, фіброз. Виявляється у 10-35% людей, що зловживають алкоголем.
• 3. Цироз печінки – структурна перебудова органа. Виявляється у 10-20% осіб, які зловживають алкоголем.

Діагностика

Анамнестична. Факт систематичного вживання алкоголю в небезпечних дозах виявляється опитуванням самого хворого та його оточення. Позитивна відповідь на 2 з 4 нижченаведених питань вказує на прихований потяг до алкоголю.

• – Чи відчували Ви колись необхідність скоротити вживання алкогольних напоїв?
• – Чи дратує Вас, коли інші критикують Ваше зловживання алкогольними напоями?
• – Чи маєте Ви почуття провини після прийому алкоголю?
• – Чи важко Вам прокинутися наступного дня після прийому алкоголю?

Важливе значення мають також епізоди гострого гепатиту (потемніння сечі) після алкогольних ексцесів, що виникають на різних стадіях АХП – від стеатозу до цирозу.

Клінічна. Жовтяниця, збільшення печінки, її болючість під час пальпації е типовими ознаками АХП. Характерне значне підвищення активності гама-глутамілтранспептидази в сироватці крові (етанол індукує синтез цього ферменту) та збільшення середнього розміру еритроцитів (токсичний вплив етанолу на кістковий мозок). Одночасна поява цих двох ознак у 80- 90% випадків свідчить на користь алкогольного ураження печінки. Активність трансаміназ підвищується помірно, причому ACT>АЛТ. Вміст загального білірубіну підвищується за рахунок прямої фракції і корелює з тяжкістю алкогольного гепатиту. Закономірно знижуються рівень загального білка, альбумінів, протромбінів індекс, зростає вміст СРБ. Високоспецифічним маркером АХП є без вуглецевий (десіалізований) трансферин, рівень якого в крові зростає на тлі тижневого вживання етанолу в дозі понад 60 г на добу.

Морфологічна. Для АХП характерні поєднання жирової та гідропічної дистрофії гепатоцитів, поява алкогольного гіаліну (тільця Маллорі), осередки колікваційного некрозу в центральних відділах часточок, запальний інфільтрат, який містить лімфоцити, макрофаги та нейтрофіли, а також внутрішньочасточковий перицелюлярний, перицентральний і перисинусоїдальний фіброз.

Клінічні та лабораторні ознаки єтанолового ураження інших органів і систем: дефіцит маси тіла, болючість і атрофія м'язів, гінекомастія, гіпогонадизм, контрактура Дюпюїтрена, яскраві телеангіектазії, гіпертензія, кардіопатія, енцефалопатія, периферична полінейропатія, хронічний гастрит, езофагіт, панкреатит, мальабсорбція, B12- або залізодефіцитна анемія, тромбоцитопенія.

Зразки формулювання діагнозу

• 1. Алкогольний стеатогепатит із слабким фіброзом печінки (біопсія 2006 р).
• 2. Цироз печінки етанолової етіології, клас А за Чайлдом, портальна гіпертензія І ст., гепатоцелюлярна недостатність І ст. Периферична полінейропатія. В12-дефіцитна анемія легкого ступеня.

Лікування

Мета лікування – призупинити прогресування патологічних змін у печінці та попередити формування цирозу. Вчасно розпочате лікування на стадії стеатозу і навіть стеатогепатиту може дати зворотний розвиток АХП аж до повного одужання.

• 1. Першою та обов'язковою умовою лікування є повна відмова від вживання алкоголю. Ba наявності наркологічних показань бажано включити пацієнта в одну з програм соціальної реабілітації алкоголіків.
• 2. Враховуючи знижений нутрітивний статус, слід забезпечити такий важливий компонент терапії, як високоенергетична дієта, багата на білок та мікронутриєнти з додаванням фолієвої кислоти і тіаміну. За анорексії застосовують ентеральне зондове або парентеральне харчування.
• 3. У хворих на важкий гострий АГ за відсутності інфекційних ускладнень, гастроінтестинальної кровотечі та вірусного ураження печінки застосовують метилпреднізолон у дозі 32 мг протягом 4-6 тижнів із поступовим зниженням дози до повного скасування.
• 4. Існують дані про поліпшення клініко-біохімічної та гістологічної картини із застосуванням препаратів урсодезоксихолєвої кислоти, фосфоліпідів, адеметионіну.