Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Цілі, положення, правила, характеристики тренінгових груп

Тренінгова група – це спеціально створена група, учасники якої за допомогою ведучого (тренера) включаються в інтенсивне спілкування, спрямоване на досягнення визначеної мети та вирішення поставлених завдань. Тренінгова група, зазвичай, включає 6-12(15) осіб. Така кількість людей дозволяє оптимально використати час та ефективно навчати людей.

Тренінгові заняття можуть бути різної тривалості: від 1,5-3-х годин (2-4 академічні години тривалістю 45 хвилин кожна) до декількох днів поспіль. За тривалістю найбільш вдалою формою групової роботи є марафон, тобто проведення занять тривалістю 6-8 годин щоденно протягом кількох днів. За такої форми роботи передбачається велика обідня перерва (не менше години) та дві перерви по 15- 20 хвилин через кожні 1,5-2 години роботи. Під час коротких перерв учасникам доцільно пропонувати напої (чай, каву, воду, соки тощо), можна й легку їжу (бутерброди, цукерки, печиво тощо). Вважається, що такої тривалості перерви достатньо для відновлення сил учасників.

Робочі місця для учасників у приміщенні можуть бути розташовані по-різному, але необхідно уникати "аудиторного" та "шкільного" стилів. Стільці для учасників варто розташовувати півколом – це сприяє створенню неформальної атмосфери, забезпечує можливість кожному бачити всіх учасників тренінгу, підкреслює рівнозначність позицій усіх присутніх. Усе разом забезпечує створення атмосфери відкритості, довіри, уваги та інтересу один до одного.

Головне, що забезпечує сприятливу атмосферу у тренінговій групі, – це правила, які формуються сумісно усіма учасниками і яких кожен має дотримуватися. Основні з них:

  • – цінувати час; говорити по черзі;
  • – спілкування за принципом "Тут і тепер";
  • – персоніфікація висловлювань (відмова від безликої мови);
  • – щирість і відкритість у спілкуванні (ми говоримо те, що відчуваємо й думаємо, і тільки правду);
  • – конфіденційність усього, що відбувається в групі;
  • – визначення сильних сторін особистості;
  • – принцип "Я";
  • – недопустимість безпосередніх оцінок людини (оцінюємо не людину, а її дії, поведінку);
  • – різноманітність контактів і спілкування (спілкуємося з усіма учасниками, особливо з тими, кого мало знаємо);
  • – активна участь у всіх подіях (вправах), що відбуваються;
  • – увага до співрозмовника;
  • – добровільна активність;
  • – зворотний зв'язок тощо.

Правила приймаються на початку тренінгу і необхідні для того, щоб кожний зміг:

  • – працювати в комфортних умовах;
  • – самостійно отримувати інформацію й не заважати це робити іншим у зручний для кожного спосіб;
  • – відверто, без побоювань висловлювати власні думки, погляди;
  • – дозволити собі спонтанні, попередньо не зважені вислови, що наближатиме тренінг до реального життя;
  • – бути впевненим, що надану ним інформацію використають тільки в інтересах учасників.

Тренінг проводить тренер (ведучий), котрий спілкується з учасниками "на рівних", є таким самим учасником тренінгової групи, як і всі інші учасники. Але одночасно він є й каталізатором усіх процесів, що відбуваються в групі на шляху досягнення визначеної мети тренінгу (має розуміти настрій кожного учасника). Тренер відрізняється від інших учасників тим, що:

  • – володіє інформацією щодо означеної теми;
  • – уміє працювати з аудиторією, знає методику проведення тренінгових занять, навчання дорослих і дітей (регулює групові процеси, знає, як зацікавити учасників, зняти напруження, спрямувати групу на конструктивне розв'язання проблеми тощо);
  • – постійно підвищує свій тренерський потенціал;
  • – знає методи оцінювання результатів тренінгу (у тому числі й про відстрочені результати впливу, як очікувані, так і неочікувані), вміє їх застосовувати;

Упродовж тренінгу широко використовуються методи, спрямовані на стимуляцію взаємодії учасників – "інтерактивні техніки", що забезпечують взаємодію й активність під час динамічного тренінгового процесу. Інтерактивний (інтер (лат. inter) – префікс, що означає перебування поміж чимось, кимось; актив (лат. actus) – приводжу в рух) – рух, що відбувається між об'єктами: зовнішніми – між окремими людьми, внутрішніми – активність, яка відбувається в самій людині і зумовлює зміни її поглядів, думок, поведінки тощо.

Проведення тренінгу відбувається за певною структурою. Типова структура, мета та завдання тренінгу разом слугують основою для складання плану його проведення. Такий план може мати різні форми (таблиця, перелік послідовних дій, схема тощо), але принципово те (і це варто добре засвоїти майбутньому тренеру), що план тренінгу необхідно скласти обов'язково. Природно, це не означає, що тренінг пройде повністю так, ж було заплановано, проте план допоможе тренеру дотримуватися основних питань, які мають бути опрацьовані у процесі роботи групи, інакше неможливо досягти поставленої мети тренінгу. У процесі тренінгу неодмінно виникає багато побічних тем для обговорення, і кожна з них виявляється більш чи менш привабливою для учасників. Проте їх опрацювання слугуватиме іншим цілям. Тим часом термін заняття спливатиме, й обов'язкові питання можуть залишитися нерозглянутими. Тож саме завчасно складений план допоможе дотримуватися обраної теми, досягнути бажаної мети.

Отже, тренінгова група – це група, яка допомагає кожному її учаснику стати більш компетентним, здатним до взаємодії, вирішення та розуміння проблем. Окрім того, у тренінговій групі відбувається навчання, де активність учасників вища, ніж активність ведучого, і це навчання дає учасникам задоволення, активізує їх, стимулює інтерес до пізнання, а його результат

досягається завдяки взаємодії всіх учасників тренінгу й сприяє відкриттю нових можливостей, відчуття обізнаності – знають і вміють більше, ніж до цього часу думали про себе. Учасники також мають можливість пізнання інших людей, навчання через взаємодію з ними, розуміння того, на що здатні оточуючі люди, від яких раніше не очікувалося нічого цікавого, незважаючи на безпечні, з одного боку, трохи штучні, а з другого – наближені до реальності умови взаємодії у досягненні бажаних змін.

Тренінг і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності, а саме: традиційне навчання більше орієнтоване на правильну відповідь, тобто є формою передачі інформації та засвоєння знань. Натомість тренінг, перш за все, спрямований на запитання і пошук. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання повністю охоплюють весь потенціал людини: рівень та обсяг її компетентності (соціальної, емоційної й інтелектуальної), самостійність, здатність до прийняття рішень, взаємодії тощо. Зрозуміло, що традиційна форма передачі знань не є сама по собі чимось негативним, проте у світі швидких змін і безперервного старіння знань вона має дещо звужені рамки застосування.

Метою тренінгу можуть бути:

  • – формування нових професійних знань, умінь і навичок організації різних видів діяльності;
  • – опанування інноваційних технологій у професійній сфері;
  • – зменшення чогось небажаного (проявів поведінки, стилю неефективного спілкування, особливостей реагування тощо);
  • – зміна погляду на проблему;
  • – процес навчання, аби зрозуміти, що він може давати наснагу і задоволення;
  • – підвищення здатності учасників щодо позитивного ставлення до себе та життя;
  • – пошук ефективних шляхів розв'язання поставлених проблем завдяки об'єднанню спеціалістів різного фаху, представників різних відомств;
  • – активізація громадськості щодо розв'язання актуальних проблем;
  • – здобуття альтернативної громадянської освіти тощо.

До основних цілей соціально-психологічного тренінгу належать: розвиток особистості; підвищення соціально-психологічної компетентності учасників; формування активної соціальної позиції; розвиток здатності до значимих змін у житті (як власному, так і оточуючих людей), адекватного і найбільш повного пізнання себе й інших; корекція особистісних рис та умінь, усунення бар'єрів, що заважають реальним і продуктивним діям; оволодіння прийомами міжособистісної взаємодії з метою підвищення її ефективності[1]. Але варто пам'ятати, що цілі, завдання є цілісні і їх неможливо повністю відокремити одну від одної, оскільки вони пересікаються і взаємодоповнюють одна одну. Упродовж заняття в центрі уваги має опинятись одна з перерахованих цілей, а всі інші залишаються на периферії.

Цілі конкретизуються в завданнях, тобто конкретних кроках, необхідних для розвитку. "У той час як ціль може вказувати на бажаний результат, саме завдання описує те, яким чином ми до нього прийдемо"[2].

Завдання тренінгу – допомогти учаснику проявити себе своїми індивідуальними засобами, саме своїми, тобто характерними для кожного учасника, а для цього необхідно навчитися сприймати і розуміти себе. Самосприйняття особистості здійснюється у п'яти основних напрямах[3]:

Сприйняття себе через співвіднесення з іншою людиною, тобто учасникам надається можливість ідентифікувати, співставити себе з оточуючими людьми. При цьому відбувається корекція самооцінки в ту чи іншу сторону;

Сприйняття себе через сприйняття іншими людьми, тобто функціонує механізм "зворотного зв'язку", коли ми дізнаємося, що про нас думають інші люди. Під час тренінгу постійно діє зворотний зв'язок, який дозволяє почути думку учасників групи про свою манеру поведінки, почуття, які виникають у людей при спілкуванні з ними;

Сприйняття себе через результати власної діяльності. Ми самі вправі оцінювати те, що зробили. Це механізм самооцінки, який може сприяти процесу розвитку особистості або створювати різні перепони – уповільнювати.

Сприйняття себе через спостереження власних внутрішніх станів. Ми в змозі осмислювати, проговорювати, обговорювати з оточуючими свої переживання, емоції, відчуття, думки та ін., тобто зрозуміти себе, своє "Я".

Сприйняття себе через сприйняття власного зовнішнього вигляду. Ми сприймаємо своє тіло, своє фізичне "Я" як те, що у нас є від народження. Упродовж тренінгу учасники вчаться сприймати свій зовнішній вигляд таким, який він є, і, приймаючи його, розвивати себе й свої можливості.

Отже, як зазначає Л. Петровська, "...коло завдань, які вирішують засобами соціально-психологічного тренінгу, широкий і різноманітний і, відповідно, різноманітні форми тренінгу"[4].

  • [1] Прутченков А. С. Социально-психологический трекинг в школе / А. С. Пругченков. – (3-є изд., доп. и перераб ].-Μ.: ЭКСМО-Пресс, 2001.-С. 15.
  • [2] Ли Д. Практика группового тренинга / Д. Ли. – СПб,2001 -С 23.
  • [3] Справочник практического психолога. Психодиагностика / под общ. ред. С. T. Посоховой. – М.: ACT; СПб : Сова, 2005. – 671 с.
  • [4] Грецов А. Г. Психологические тренинги с подростками / А. Г. Грецов. – СПб : Питер, 2008. – С. 18.
 
<<   ЗМІСТ   >>