Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Характеристика різних видів ігор, які застосовують у практиці соціально-психологічного тренінгу

Поряд з традиційними методами з метою успішного активного засвоєння знань, умінь і навичок застосовують методи, що забезпечують дидактичні та психологічні умови щодо спонукання самостійної й творчої розумової діяльності учасників, моделювання предметного і соціального змісту майбутньої професійної діяльності, опанування професійними уміннями й навичками.

Ігрові методи є найбільш поширеними у груповій роботі. Серед них виокремлюють ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно-діяльнісні, імітаційні та ділові ігри[1]. Ігри добре себе зарекомендували як у різних формах групової роботи, так і на етапах групової динаміки. Так, починаючи з першої стадії групової роботи, ігри корисні як спосіб подолання закріпаченості, напруження, розігрівання учасників СПТ. Гра дозволяє учасникам тренінгу подолати бар'єри, відчуженість, "зняти маски", відкритися, імпровізувати, творчо проявляти своє "Я" та ін. Згідно з концепцією Е. Берна, учасники переходять на позицію дитини, яка дозволяє кожному виявити себе в різних ролях, ситуаціях тощо. Часто ігри стають інструментом діагностики й самодіагностики, оскільки в невимушеній формі дозволяють м'яко, легко виявити труднощі спілкування та серйозні психологічні проблеми.

У процесі ігрової діяльності людина набагато швидше засвоює й опановує різні види поведінки, вчинки, уміння й навички вербальної та невербальної поведінки. Гра є універсальним методом для дітей і дорослих, оскільки виступає сильним психокорекційним, психотерапевтичним інструментом, за допомогою якого розв'язуються різноманітні людські проблеми. Нині ігри починають набувати статусу засобів формування культури взаємовідносин і рефлексії.

Ефективність СПТ значною мірою залежить від зацікавленості учасників, мотивації, що стимулює їхню активність. Важливу роль для формування професійних навичок у сфері комунікації, активізації навчально-виховного процесу тощо відіграє рольова гра, що сприяє активізації пізнавально-оцінювальної та практичної діяльності учасників тренінгового заняття, певній організації їхньої взаємодії та спілкування[2].

Місце і роль гри упродовж тренінгу науковці (О. Олексюк, О. Пехота, С. Тарасова, С. Живолуп) пояснюють залежно від розуміння тренером її функцій. Так, серед найбільш важливих функцій виокремлюють такі:

  • – соціокультурну – найсильніший засіб соціалізації людини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини;
  • – комунікативну – уможливлює моделювання різних ситуацій життя, пошук виходу з конфліктів, не вдаючись до агресивності, оволодіння розмаїтістю емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті;
  • – функцію самореалізації людини у грі – це сфера реалізації себе як особистості, адже саме в цьому плані учаснику важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої- небудь мети. Процес гри – це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі або навіть наявні проблеми в особистості та змоделювати їхнє зняття;
  • – діагностичну – здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу, тобто гра володіє завбачливістю; вона діагностичніша, ніж будь-яка інша діяльність людини, адже індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість), а гра сама по собі – це особливе "поле самовираження";
  • – корекційну – психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учасники засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен добре знає не тільки свою роль, а й ролі інших учасників, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри використовують при наданні допомоги учасникам з девіантною поведінкою, у складних життєвих ситуаціях, що супроводжуються переживаннями, які перешкоджають нормальному самопочуттю й спілкуванню у групі;
  • – розважальна функція гри передбачає створення певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх – пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії[3].

До суттєвих переваг ігор варто віднести наступні:[4] по-перше, вони є самостійним явищем культури і не потребують формування штучної мотивації, вимагаючи взаємної активності від ведучого та учасників, дозволяють розв'язати давню етичну проблему класичного експерименту: "А що ми даємо піддослідному?". Другою перевагою ігор є давня традиція регламентації і творчого перетворення соціальних взаємовідносин у ціннісно-етичному і функціонально-рольовому планах.

Науковці (О. Жоржик, О. Колесникова та ін.) обгрунтовують переваги використання ігор у професійній підготовці фахівців наступним чином, а саме:

  • – служать способом організації, стимулювання й мотивації, контролю навчально-пізнавальної діяльності;
  • – дозволяють змоделювати різноманітні ситуації майбутньої професійної діяльності й цим самим наблизити умови навчання до реальної майбутньої роботи;
  • – надають широкі можливості для організації навчання у груповій, парній формах, визнаних найбільш ефективними щодо активізації взаємодії між тренером та учасниками, між самими учасниками. У співпраці в парах чи підгрупах ця взаємодія стає конкретнішою, більш особистісно орієнтованою, що сприяє когнітивному і комунікативному розвитку учасників;
  • – уможливлюють використання упродовж тренінгу широкого спектра напрямів, ліній взаємодії між її учасниками: тренер – учасник, учасник – учасник, тренер – група, підгрупі – підгрупа, учасник – підгрупа тощо. У модельованій ситуації через чіткий розподіл функцій між її учасниками, спрямування в грі всіх на кожного й кожного на всіх, взаємодія з різними напрямами посилюється (звичайно, залежно від виду, характеру самої гри). Таким чином, зростає сукупність переданої й засвоєної інформації[5].

Нині існують різноманітні класифікації рольових Ігорі. За методологією проведення ігри поділяють на інноваційні, організаційно-діяльнісні, імітаційні та дистанційні[6].

Найпопулярнішим різновидом є інноваційні ігри, що зумовлено відповідністю гри етапам соціально-культурного проектування, відкритості, колективною творчою співпрацею, виявленням позитивних і негативних сторін, які можуть виникнути у процесі реалізації проекту, розробкою нових нестандартних варіантів подолання соціально і професійно значимих проблем. Інноваційна гра передбачає інноваційну, тобто невідому раніше учасникам процедуру, що сприяє творчості і самостійності у прийнятті рішень, розвитку інноваційного мислення, опануванню навичками і вміннями розробляти та відстоювати нестандартні нові шляхи вирішення проблем тощо.

Особливий інтерес у контексті досліджуваної проблеми викликають організаційно-діяльнісні ігри (ОДІ), розроблені Г. Щедровицьким. Це "мегамашина миследіяльності", спрямована на побудову методології розв'язання різних завдань за допомогою організації продуктивного конфлікту між групами професіоналів, що представляють у модельованому реальному конфлікті реально існуючі сторони. ОДІ чітко орієнтовані на отримання визначеного результату, що проявляється в розвитку схем миследіяльності й практично не має дидактичної складової.

Організаційно-діяльнісні та організаційно-навчальні ігри є формами колективної розумової діяльності, у процесі якої відбуваються навчання і проектування (створення) нових діяльніших зразків. Характерними особливостями є: моделювання ігрової ситуації з урахуванням реального знання проблеми; умовність ігрових ролей та прийняття рішень поза межами штатних структур; залежність ролей від особистих інтересів учасників грн; наявність колективної діяльності та загальної мети; колективне опрацювання рішень гравцями. їх мета полягає у необхідності створення творчого колективу однодумців, здатних долати типові перешкоди та проблеми.

Проведення організаційно-діяльнісної гри передбачає поступову реалізацію етапів: проектування тренером проблемних ситуацій (визначення цілей, змісту, методів і засобів, складу творчих груп); постановка проблеми (актуалізація протиріччя, колективне обговорення цілей, способів діяльності, створення творчих груп); робота в творчих мікрогрупах (проектувальна діяльність – визначення власних цілей, способів їх досягнення, прийняття рішень, програма діяльності, контроль і корегування робочого проекту); загальне обговорення захисту позиції кожної групи; аналіз пізнавальної і комунікативної діяльності кожної групи і колективу в цілому[7].

Імітаційні ігри ставлять учасників в обставини, що потребують оперативних рішень. Ланцюжок рішень формує маршрут участі людини в імітаційній грі. До типових належать ігри, що моделюють прийняття рішення в умовних ситуаціях: корабельна катастрофа, безлюдний острів, експедиція на іншу планету, переїзд до іншої країни тощо. Буває, що пряма імітація робочої ситуації не допомагає, а заважає – учасники починають міркувати про те, "як насправді буває", відтворювати звичні дії, навіть коли вони неефективні.

Модель – умовна заміна реальності, в якій ми зберігаємо обрані риси, суттєві для нас. Моделюючі ігри грунтуються на заміні реальності узагальненою, а іноді надзвичайно умовною моделлю. Умовність моделей дає змогу віддалитися від реальності, тоді як закладена в моделі структура дій уможливлює ефективне відпрацювання способів дій та навичок.

Прикладом ігрової імітаційної моделі є ділова гра, яка відтворює умови, зміст, стосунки, динаміку тієї або іншої діяльності, і спрямована на те, щоб, імітуючи реальні ділові (професійні, побутові тощо) ситуації, виконуючи "справжні", а не "навчальні" ролі, студенти набували умінь та навичок, необхідних для виконання різних видів практичної діяльності[8]. Це один з методів організації активної роботи учасників тренінгу, що забезпечує розробку певних способів ефективної професійної діяльності учасників, зображення основних рис робочої реальності, відтворення реальних ділових ситуацій, відпрацювання функціональних взаємодій.

На відміну від рольової гри імітація не припускає занурення в роль. Людські взаємодії радше прораховуються й обмірковуються, ніж "проживаються".

За типом використовуваних завдань і ролей розрізняють навчально-рольові та ділові ігри. Основне призначення навчально- рольової гри полягає у забезпеченні всебічного й глибокого аналізу тієї чи іншої проблеми, використовуючи так звані навчальні ролі.

Рольова гра – метод, суть якого полягає у "програванні ролей", які дозволяють побачити учасника групи не просто в процесі міжособистісної взаємодії, а під час виконання певної соціальної ролі[9].

Цікавою новою формою гри є дистанційні, що потребують особливих вимог до підготовки та проведення, а саме[10]: тривалість проведення (від одного до чотирьох місяців); залучення до участі більшості підприємств та інститутів галузі зі створенням єдиної ігрової команди; здійснення управління грою з одного керівного центру тощо.[11]

П. Щербань запропонував класифікацію навчально- педагогічних ігор у вигляді піраміди, де в основі містяться рольові ігри, мозкова атака та ігрове проектування, що звужуються до імітаційних та ситуаційних, а на вершині піраміди розміщуються організаційно-ділові. Гра є основною формою вияву активності дитини, засобом пізнання навколишнього світу[12]. Структурною одиницею гри є ситуація, що розгортається упродовж заняття як окремий сюжет. В його основу може бути покладено навчальну або реальну життєву проблему, де кожен учасник повинен виконати певну роль, дотримуючись рольових приписів від ведучого тренінговим заняттям.

Алгоритм проведення гри включає чотири послідовні кроки: аналіз ситуації в групі, інструктаж учасників, спостереження за процесом гри, підбиття підсумків. Спочатку тренер повідомляє тему, мету, інформує учасників про зміст кожної ролі, після чого створюються рольові групи. Другий крок являє, собою коротку, чітку інструкцію учасникам щодо ігрових дій, опановування ролей і з'ясування суті проблемного питання чи ситуації. Упродовж наступного етапу учасники гри готуються до обговорення проблеми чи програвання ситуації, тобто формують спільну думку щодо аспектів досліджуваної проблеми. Тренер спостерігає за процесом гри, дотриманням часових та просторових меж, поведінкою учасників. За виникнення такої потреби тренер вносить додаткові інструкції, коригує процес гри. На початку гри або якщо група занадто скута, стримана, тренер може особисто взяти участь у грі, хоча, як правило, йому не варто виконувати роль гравця – це більше імпонує учасникам.

У міру готовності розпочинається етап обговорення або програвання "реальної" ситуації. Послідовно слово надають різним рольовим групам, які інформують про свою позицію щодо аналізованої ситуації, або ж моделюють виконання необхідних дій. Упродовж гри ведучий визначає смислову лінію аналізу теоретичної проблеми або практичної ситуації, порушує додаткові питання та ставить завдання, заохочуючи всіх учасників до гри в атмосфері доброзичливості, взаємодопомоги, рівноправності.

Обговорення гри можна провести у два етапи: спочатку рольовий зворотний зв'язок, а потім діловий зворотний зв'язок. Під час рольового зворотного зв'язку учасники коментують те, що відбувалося, не виходячи зі своїх ролей. Після цього етапу вони виходять з ролей і висловлюють власні почуття та думки. Обговорення проводиться в загальному колі – аналіз гри, тобто четвертий крок, – оцінка того, чи був досягнутий бажаний ефект. Роль тренера у підбитті підсумків спрямована на керівництво процесом аналізу досягнень групи в цілому та кожного учасника особисто, заохочення до обміну досвідом, допомогу в усвідомленні ігрової поведінки учасників та зв'язку між отриманим у грі досвідом і можливою поведінкою в реальному житті[13]. Для зворотного зв'язку використовують умовні преференції, пропонують альтернативу (наприклад, "Я думаю, було б ефективніше, якби ви...").

Найбільш цінним етапом у плані навчального ефекту та найбільш тривалим за часом є зворотний зв'язок. З метою плідного обговорення дій учасників рольової гри, необхідно ретельно планувати час для кожного з етапів. Обговорення має тривати не менше третини часу, призначеного для вправи. Переваги і небезпеки інтерактивних ігор містяться у самій грі. Усі ризики пов'язані з недоречністю застосування певної гри до конкретної тренінгової ситуації (помилка вибору методу) або неправильного проведення обраної гри: Тобто небезпека інтерактивних ігор пов'язана лише з некомпетентністю тренера[14] (табл. 1.1).

Отже, тренеру з метою ефективного проведення тренінгових занять варто уважно обміркувати можливість, необхідність і наслідки застосування гри. Основна риса гри – це умовність дій, що робить тренінг жвавим і захоплюючим. Завдання гри спрямовано не на знання, а на розвиток навичок і відносин. Методики рольових ігор сприяють розвитку навичок критичного мислення, розв'язанню проблем, відпрацюванню різних варіантів поведінки в критичних ситуаціях, вихованню розуміння та емпатії інших людей. Учасники мають можливість через гру краще зрозуміти власні дії у реальному житті, при цьому не відчуваючи страху за наслідки помилок.

Важливе місце належить діагностиці й оцінюванню ефективності (обговоренню) самого процесу гри. Основним для перевірки гіпотез стосовно особистісної проблеми суб'єкта у рольовій ситуації є поведінковий матеріал. Ю. Ємельянов вважає, що театр є першою лабораторією експериментальної соціальної психології, звідки беруть свій початок рольова теорія, концепція символічного впливу, модель особистості людини і підходи до вивчення її самосвідомості, а також методи психотерапевтичної драматизації й інсценізації, імагонсихотсрапії. варіант активних групових методів[15].

Таблиця 1.1

Переваги та небезпеки інтерактивних ігор

Переваги від застосування інтерактивних ігор – це:

Ризики від некомпетентній ті ведучого виникають, коли він:

розширення можливих варіантів поведінки;

ігнорує концепцію та правила грн;

опанування поведінковими навичками, можливість їх тренування;

діє на власний розсуд, не повідомляючи учасникам мету гри, не залучає їх до планування іірових дій;

активність всіх учасників відповідно до завдань тренішу:

недоречно використовує гру, не розуміючи її мету;

зниження надмірної напруги;

не надає учасникам можливості обговорити процес гри та її результати;

формування довіри та згуртованості групи;

не керує процесом аналізу отриманих результатів;

можливість залучити до інтерактиву більшість учасників одночасно;

не певний у власній компетентності раціонально використовувати час для вирішення поставлених завдань

допомога тренеру щодо швидкого з'ясування взаємин між учасниками. їх гуманізації;

використовує гру без прив'язки до ситуації, викликає надмірну або недостатню збудженість:

сприяння вирішенню змістовних проблем тренінгу та особистісних проблем учасників;

змушує брати участь у грі;

забезпечення вільного спілкування;

не забезпечує зв'язок між досвідом, отриманим у грі. та реальністю;

Серед різновидів рольових ігор Я. Морено визначає наступні:

  • – імпровізаційну гру – вводиться за бажанням учасників групи і розгортається сама по собі, відповідно до дійсних або фантастичних уявлень гравців;
  • – рольову гру – як виконання соціально-педагогічних функцій – навчання адекватної рольової поведінки, запобігання рольовій ригідності й інтеграції ролей;
  • – ситуаційну – оволодіння уміннями долати ускладнені соціальні ситуації.

З метою отримання максимальної користі від рольової гри запропоновані ситуації повинні бути максимально наближеними до реального життя. Інструкція до рольової гри має детально описувати всі аспекти ситуації. Разом з тим вона не повинна ставити жорстких умов, створювати перешкоди учасникам групи проявляти своє ставлення до того, як необхідно діяти в даній ситуації[16].

Завдання рольової грн – створення моделей поведінки, характерних для повсякденного життя та цілком реальних осіб. Саме поведінка, а не вияв творчих здібностей і талантів учасників є основою для подальшої дискусії. Ті учасники групи, які не беруть безпосередньої участі у розігруванні ситуації, виконують функції спостерігачів.

  • [1] Вачков И. В. Основы технологии группового тренинга... – С. 40.
  • [2] Vachkov I. V, Derjabo S. D. Okno v mir treninga. Metodologicheskic osnovy subjektnogo podhoda к gruppovoj rabotc: Uchebnoe posobie. – SPb: Rech', 2004. – 272 s.
  • [3] Нестерова Л. Інтерактивні методи навчання як фактор гуманізації професійної підготовки фахівців / Л. Нестерова, С. Сараєва : матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Гуманізм та освіта – 2010". – [Електронний ресурс]. – Режим доступу conf.vntu.edu.ua/humed/2010/txt/N cstcro vaSaraeva.phр
  • [4] Игровое моделирование: методология и практика : об. статей / СО АН СССР ; отв. ред. И. С. Л идеи ко. – Новосибирск, 1987 – 230 с.
  • [5] Коровяковская Є. П. К проблеме создания психолого-педагогических основ разработки и использования учебно-ролевых игр / Е.П. Коровяковская // Школа-семинар по проблеме применения АМО в учебном процессе. – Рига: Латв. ГУ, 1983. – С. 228-232.
  • [6] Розин В. М. Методологический анализ деловой ипры как новой области научно-технической деятельности и знания / В. М. Розин // Вопросы философии. – 2006. – № 6. – С. 66-74.
  • [7] Нестерова Л. Інтерактивні методи навчання як фактор гуманізації професійної підготовки фахівців / Л. Нестерова, С. Сараєва : матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Туманим та освіта – 2010". – [Електронний ресурс]. – Режим доступу conf.vntu.edu.ua/humed/2010/txt/Ncstcrova_Saraeva.php
  • [8] Карамушка Л М Рольова гра / Л. М. Карамушка // Енциклопедія освіт : Акад. пед. наук України , [головний ред В. Г. Кремень]. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 788.
  • [9] Levanova Б. Л , Soboleva А. N.. Plcshakov V A., Golynov. Igra v trcninge. Lichnyj pomoshchnik trenera. – SPb: Piter, 2011. – P. 9.
  • [10] Бабурин В. Л. Деловые игры по экономической и социальной геоірафии : кн. для учителя / В. JL Бабурин. – М.: Просвещение: АО "Учеб, кн.", 1995. – 144 с.
  • [11] Платов В. Я. Деловые игры; разработка, организация и проведение / В. Я. Платов. – М.: Сгройиадат, 2007. – 227 с.
  • [12] Киливник В. М Рольова гра як один з методів активного навчання студентів іноземній мові. – К. : Інститут менеджменту та психології ДВНЗ "УМО" НАПН України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : тр2.umo.cdu.ua/vvp-contcnt/uploads/2012/04/Киливник.
  • [13] Бевз Г. Μ.. Глапник О. П. Технологія проведення тренінгів з формування здорового способу житія молоді [у 14 кн.] / Г. М. Бевз, О. П. Главник – К. : Український ін-т соціальних досліджень. 2005. – (Кн. !].- (Сер.: "Формування здорового способу життя"). – С. 60.
  • [14] Бевз Г. М, Главник О. Π. Технологія проведення тренінгів з формування здорового способу життя... – С. 60-61.
  • [15] Емельянов Ю. Н- Активное социально-психологическое обучение / Ю. Н. Емельянов. – Л : ЛГУ.
  • [16] Козляковський II. А. Соціальна психологія {Текст] : навч, посібник / П А. Козляковський, А. П Козляковський. – (2-е віт., доп. і перероб ]. – Миколаїв : Вид-во "Дизайн і поліграфія". 2007. – С. 58
 
<<   ЗМІСТ   >>