Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Методи психодіагностики учасників СПТ

З метою вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості, отримання різнобічної інформації про її розвиток застосовують спеціальні психодіагностичні методи. їх особливістю є вимірювально-дослідницька спрямованість, що забезпечує кількісну та якісну оцінку явища, яке вивчають. Основними вимогами до психодіагностичних методів є[1]: стандартизація (поняття норми), надійність і валідність інструментарію, жорстка регламентація процедури обстеження.

Психодиагностичный метод конкретизується в суб'єктивних, проективних, об'єктивних підходах, які охоплюють відомі методики[2] (рис. 1.1).

Об'єктивний підхід передбачає застосування діагностування на основі успішності (результативності) та способу (особливостей) виконання діяльності; охоплює методи діагностики особистісних якостей ("вимірювання" інтелектуальних особливостей); тести інтелекту (рівень інтелектуального розвитку); тести спеціальних здібностей (вимірювання рівня розвитку окремих складових інтелекту і психомоторних функцій, що забезпечують ефективність у вузьких сферах діяльності); тести досягнень (ступінь оволодіння певними знаннями, уміннями і навичками).

Ієрархічна структура методів дослідження

Рис. 1.1. Ієрархічна структура методів дослідження

За суб'єктивного підходу діагностування здійснюють на основі відомостей досліджуваного про себе, тобто самоопису (самооцінювання) особливостей особистості, стану, поведінки у певних ситуаціях. Діагностування проводять за допомогою численних особистісних опитувальників, методик вивчення стану, настрою і думок, опитувальників-анкет тощо[3].

Проективний підхід – діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії з нейтральним, ніби безособовим матеріалом, який в силу його певної невизначеності стає об'єктом проекції. Це різноманітні проективні методики[4]: конститутивні, конструктивні, інтерпретаційні, катартичні, експресивні, імпресивні, адитивні, семантичні та ін.

Конститутивні методики передбачають структурування, оформлення стимулів, надання їм певного значення. Це "Словесний тест асоціації" (стимул-слово-асоціація-слово) (Ф. Гальтон, 1879 р.), "Тест Роршаха" – проектування особистості через бачення образів у нечітких чорнильних плямах (Г. Роршах, 1921 р.), "Тест ранжування картин" – розташування картинок у певній послідовності і складання розповіді (С. Томкінсон, 1957 р.), тест "Словник" – дослідження індивідуального тезауруса і світогляду[5].

Конструктивні проективні методики спрямовані на створення з оформлених деталей осмисленого цілого. До них варто віднести: "Тест Світу" (М. Ловенфельд, 1939 р.), "Q-класифікація" – дослідження уявлень про власне "Я" й оточуючих людей – сортування карток із рисами близькими до рис оцінюваного обличчя (В. Стефансон, 1953 р.).

За допомогою інтерпретаційних проективних методик досліджуваним пропонують прокоментувати будь-яку подію або ситуацію. Це, наприклад: "Тест тематичної аперцепції" – ТАТ (X. Морган, Г.-А. Мюррей, 1935 р.); тест "Склади картину-історію" – MAPS (Е. Шнейдман, 1947 р.), "Тест тривимірної аперцепції" (Д. Твічел-Ален, 1947 р.), "Тест (техніка) об'єктних відношень" (Філліпсон, 1955 р.), "Тест на інтуїцію" (Е. Френч, 1955 р.); "Симво-лічний тест аранжування" (Т. Кан, 1955 р.), "Проективні картинки Пікфорда" (Пікфорд, 1963 р.); "Методика керованої проекції" – дослідження особливостей самоставлення (В. Столін, 1982 р.). Зокрема, тест ТАТ містить стимульний матеріал, що складається з 31 таблиці: 30 – чорно-білих карт і однієї пустої таблиці, на якій піддослідний може зобразити будь-яку карту. У використовуваних зображеннях представлено відносно невизначені ситуації, що допускають їх неоднозначну інтерпретацію[6].

Катартичні (катарсичні) проективні методики передбачають здійснення ігрової діяльності в організованих умовах. Однією з таких методик є психодрама Дж. Морено (1946 р.). Також використовують "Відкрий себе через музику" (визначення впливу вперше прослуханого твору на особистість, які почуття, емоції, переживання викликає), "В гостях у казки" (з'ясування рівня досягнення катарсису через створення казки за прослуханою розповіддю); "Море гойдається – раз..." (визначення здатності "вживатися" у запропонований образ, проникати й осмислювати його емоційний стан). Окрім названих існують варіанти катарсичних методик, де піддослідні діють опосередковано, проектуючи свої риси і реакції на предмети-замінники. Так, у "Тесті ляльок" (А. Вольтман, 1851 р.) дітей просять розіграти з набором ляльок різні сцени (наприклад, сварку з братом) або спектакль на задану тему. Тест "Неіснуюча тварина" (М. Друкаревич) передбачає малювання невідомого людям звірятка, аналіз якого дає змогу оцінити особистість досліджуваного[7]. Узявши за основу цю багату ідею, інший дослідник, А. Венгер, розробив додаткові завдання – "Зла тварина", "Щаслива тварина" і "Нещасна тварина". Ці тести дозволяють виявити приховані агресивні або депресивні тенденції, типову для дитини реакцію на загрозу (тест "Зла .тварина"), її цінності і прагнення ("Щаслива тварина"), характер наявних побоювань, усвідомлювані і неусвідомлені уявлення малюка про його найбільш гострі проблеми ("Нещасна тварина").

Сутність експресивних проективних методик полягає у створенні учасниками тренінгу малюнків на вільну або задану тему: комплекс графічних тестів, створених на основі досліджень Г. Ріда і типології К. Юнга (1921 р.), "Малюнок людини" (Ф. Гудінаф, 1926 р., модифікація Д. Харріса, 1963 р.), "Тест-мозаїка Ловенфельда" (М. Ловенфельд, 1930 р.), "Міокінетичний психодіагноз Міра-і-Лопеца" (Е. Міра-і-Лопец, 1940 р.), "Малюнок сім'ї" (В. Вулф, 1947 р.), тести "Дім-Дерево-Людина" (Дж. Бак, 1948 р.), "Малюнок людини" (К. Маховер, 1949 р.), "Дерево" (К. Кох, 1949 р.), "Графічний тест Аронсона" (Е. Аронсон, 1958 р.), "Конструктивний малюнок людини з геометричних фігур" (Е. Махоні, А. Лібін, 1989 р.); кримінально-асоціативна символіка – КАС, тест психографологічні технології та інтерпретації тощо.

Імпресивні проективні методики грунтуються на виявленні переваги одних стимулів над іншими. До них зараховують "Тест Сонді" і "Тест вибору кольору Люшера" (М. Люшер, 1948 р.).

Адитивні проективні методики визначають техніку аналізу процесу завершення речення, розповіді, історії або ситуації, наприклад: "Методика малюнкових фрустрацій Розенцвейга" – "Тест P-F" (С. Розен-цвейг, 1942 р.), "Інсайт-тест" (Е. Саржент, 1944 р.), "Тест атитюдів дітей" (Д. Каган, Д. Лемкін, 1960 р.), тести "Завершення речення" (Г. Еббінгауз, 1897 р.; А. Пейн, 1928 р.), "Багатомірний малюнковий тест" – MDDT (Р. Бліх, 1968 р.), "Рука" (Б. Брайклін, 3. Піотровський, Е. Вагнер, 1962 р.), "Системний тест сім'ї" – FAST (Т. Герінг, І. Вілер, 1986 р.), "Формалізований тест фрустрацій" – ФТФ (І. Носе, 1994 р.).

Семантичні проективні методики виявляють емоційне ставлення людини до досліджуваного об'єкта як прояв особистісного значення. До цієї групи належать: "Семантичний диференціал" – СД (Ч. Осгуд, 1952-1957 pp.), "Техніка репертуарних решіток Келлі" (Г. Келлі, 1955 р.), "Метод семантичного радикала" (А. Лурія, О. Виноградова, 1959 р.), "Невербальний семантичний диференціал" (Ч. Осгуд, 1962 р.), "Окремі семантичні диференціали" (Дж. Керрол; М. Уіш, 1969 р.), "Метод класифікації" – "сортування" (Дж. Міллер, 1971 р.), "Метод суб'єктивного шкалювання" (Р. Вудворс, Г. Шлосберг, 1971р.), семантичний диференціал "Божого откровения" – СДО (І. Носе, 1994 р.).

Зведені в єдину систему об'єктивні, суб'єктивні і проективні методики дають змогу ведучому (тренеру) динамічно й оперативно виконувати свою роботу відповідно до можливостей та рівня поставленої психодіагностичної задачі, а початківцю допомагають отримати відносно повну узагальнену й систематизовану інформацію щодо психологічних засобів оцінювання суб'єкта та його діяльності.

Тест (з англ. test – проба, випробування, перевірка) – стандартизоване, часто обмежене в часі, випробування, що використовується для встановлення кількісних (або якісних) індивідуально- психологічних відмінностей.

Історія тестування давня. Перша згадка належить до Стародавнього Вавилону (III тис. до н.е.) – випробування для писарів. Вони повинні були знати чотири арифметичні дії, вміти вимірювати поля, розподіляти раціони, ділити майно, володіти мистецтвом співу та гри на музичному інструменті, розбиратися в тканинах, металах, рослинах тощо. Друга згадка (Стародавній Єгипет) – вибір на посаду жерця, який спочатку проходив співбесіду (біографічні дані, рівень освіченості, оцінювалась зовнішність, уміння вести бесіду), потім – перевірку вмінь працювати, слухати і мовчати, випробування вогнем, водою, страхом, подолання підземель наодинці). Цю сувору систему випробувань пройшов відомий вчений Піфагор. Третю згадку знаходимо у Стародавньому Китаї, де існувала система перевірки здібностей осіб, що бажали зайняти посаду державних чиновників. Окрім того, кожних 3 роки відбувалось повторне екзаменування в імператора за 6 "мистецтвами" – музика, стрільба з лука, верхова їзда, вміння писати, читати, знання ритуалів і церемоній. Випробування тестового характеру використовували вчителі чань-буддизму (загадки, питання-парадокси, стресові ситуації). У середньовіковому В'єтнамі проводили переатестацію військових і чиновників.

Сучасний психологічний тест – це метод психодіагностики, що являє собою стандартизовані запитання і задачі, які мають певну шкалу значень. Тест має бути теоретично й емпірично обгрунтований, відповідати переліку вимог: теоретичних (містити сучасні психологічні знання) та емпіричних (досвід використання зазначеного тесту). Кожний тест передбачає виокремлення норм і відхилень від них.

Існує 5 видів тестів, серед яких виокремлюють:

  • – тести за спрямованістю: досягнень – тип методик, спрямованих на діагностику досягнутого рівня розвитку здібностей, навичок, знань; інтелекту – тести загальних здібностей, що виявляють ступінь оволодіння діями з вербальним, числовим або графічним матеріалом; креативності – сукупність методик, спрямованих на вивчення й оцінку творчих здібностей людини; креативність визначають на особистісному та пізнавальному рівнях; критеріально-орієнтовані – сукупність методів психодіагностики, які визначають ступінь оволодіння певними діями, видами задач; дослідження особистості – група методик, спрямованих на вимірювання проявів особистості; тести спеціальних здібностей – група методик, спрямованих на діагностику окремих аспектів інтелекту.
  • – за формою процедури дослідження розрізняють групові та індивідуальні тести;
  • – за особливостями тестових завдань виокремлюють вербальні та практичні тести;
  • від часових обмежень бувають тести швидкості (досліджуємо, скільки за певний час людина виконала завдань;
  • – визначаємо обсяг завдань і фіксуємо час, за який виконано ці завдання), результативності (констатація досягнутого результату);
  • – за наочністю існують тести: апаратурні (за допомогою відео-, аудіоапаратури) та бланкові. Деякі тести не мають розрахованих норм і стандартних відхилень від норм. Для процедури нормування необхідно користуватися обчисленнями.

Отже, психодіагностичні методики відіграють як позитивну роль – уможливлюють глобальний підхід до вивчення особистості, так і негативну – досить стандартизовані, а результат залежить від особливостей експериментатора.

Маніпулятивні способи впливу

Маніпуляція – це інформаційно-психологічний вплив на особистість, її уявлення, емоційно-вольову сферу, на групову і масову свідомість. Це інструмент психологічного тиску з метою явного чи прихованого спонукання індивідуальних і соціальних суб'єктів до дій в інтересах окремих осіб, груп чи організацій, що здійснюють цей вплив[8]. Вони можуть бути позитивні і негативні, усвідомлені та неусвідомлені, корисні й шкідливі (причому не тільки для оточуючих, але й для самого маніпулятора).

Варто розмежовувати прихований вплив і маніпулятивний вплив, які не є ідентичними: маніпулятивний вплив розглядають як різновид прихованого впливу[9]. Різниця полягає в тому, яка мста стоїть перед суб'єктом впливу: якщо він переслідує корисні цілі – це маніпуляція, якщо він хоче допомогти об'єкту впливу, так він цього не усвідомлював, – це неманіпулятивний прихований вплив.

У тренінговій роботі, у більшості випадків, мова йде не про маніпуляцію, а про приховане управління. Для здійснення маніпуляції використовують особливості мовних одиниць різних рівнів і способи Їхнього використання відповідно до цілі адресанта.

Вони повязаня з контролем за подачею інформації, який проявляється у фрагментації її викладу (переакцентуація фактів, прихованість частини невигідної інформації, викривлення інформації шляхом створення ілюзій, певного іміджу) та формуванні заданої оцінки, яка зумовлюється особливостями її сприйняття[10]. Сутність маніпуляції полягає в тому, щоб маніпулятор, який переслідує власні цілі, імпліцитно сформував у адресата наміри, що не збігаються з його актуальними бажаннями[11].

Маніпуляція являє собою дію з двома цілями: експліцитною та імпліцитною. Експліцитна ціль спрямована на користь адресата, імпліцитна – на користь адресанта. Адресат не має здогадуватись про імпліцитну ціль адресанта, оскільки вона: засуджується навколишніми; адресант не погодиться з цією ціллю; експліцитне формулювання цілі вимагатиме від адресанта більших зусиль на її виконання[12].

Маніпуляція у соціально-психологічному тренінгу є інваріативною частиною навчання. Оскільки тренінгові групи є гетерогенними за своїми когнітивними здібностями, зоною актуального розвитку, то тренер змушений використовувати різноманітні прийоми маніпуляції. Маніпулювання – двосторонній процес, при якому учасники також є маніпуляторами в межах тренінгової групи.

Існує низка тактичних прийомів, які використовують упродовж тренінгу[13]:

  • а) питання капкани, серед яких виокремлюють три групи:
    • – альтернатива: до цієї групи відносять такі питання, при яких опонент максимально звужує ваш вибір, залишаючи лише один варіант, за принципом "або-або".
    • – вимагання: ці питання передбачають отримання подвійної переваги. З одного боку, опонент має на меті переконати вас, а з іншої – залишає лише одну можливість: пасивно захищатись;
    • – контрзапитання використовують, коли опонент не може нічого протиставити вашим аргументам або не хоче відповідати на поставлене питання, тобто уникає від прямої відповіді.
  • б) висока швидкість обговорення – високий темп мовлення збиває з глузду співрозмовника і викликає в нього стан дискомфорту (опонент не в змозі "обробити" доводи);
  • в) читання думок на підозру – метою цього прийому є відведення від себе підозри;
  • г) повторення;
  • д) демонстрація образи (напр., тренер припиняє розмовляти з учасником, ігнорує його);
  • е) улесливі звороти передбачають натяк опоненту на його програш;

є) прийом "зведення аргументу до приватної думки" – полягає у звинуваченні опонента в тому, що задля підтримки власної тези він наводить особисту думку, яка може може бути субєктивною, а отже, й помилковою;

ж) "втеча" від небажаного обговорення за допомогою використання мовлення, насиченого стилістичними, засобами (епітети, метафори тощо), жартів.

У тренінговій роботі використовують такі види маніпуляцій: вплив силою (ситуація, коли тренер впливає на учасників за дпомогою погрози), впли аргументацією та вплив авторитетом (ситуація, коли тренер посилається на тих, хто є авторитетом)[14].

Отже, маніпулятивні методи, тактики і прийоми використовують у соціально-психологічному тренінгу задля залучення учасників до навчальної, пізнавальної. діяльності, мотивації й стимулювання потреби щодо власного саморозвитку й самовдосконалення.

  • [1] Дупсевнч Т. В. Практична психологів : Вступ до спеціальності.. – С. 111.
  • [2] Таяви L М Психодіагностика (Текст]: навч, посібник /1. М Галан. – К. : Академвидаа, 2009. – С. 29-30.
  • [3] Галян І. М Психодіагностика... – С. 29.
  • [4] Дугкевич T. В. Практична психологія : Вступ до спеціальності... – С. 112.
  • [5] Там само. – С. 41
  • [6] Галям І. М. Психодіагностика . – С. 40.
  • [7]
  • [8] Лепский В F. Манипулятивное воздействие и рефлексивное управление / В. Е Ленский А Психологический журнал – № 6 – I 17 -1996. – С. 139-144.
  • [9] Приступа В. Мовленнєві тактики маніпуляції у педагогічному дискурсі / Віталій Приступі А Імідж сучасного педагога. -2013. – №5. -С. 33-37.
  • [10] Приступа В. Мовленнєві тактики маніпуляції у педагогічному дискурсі... – С. 35-37.
  • [11] Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и зашита... – С. 165-167.
  • [12] Приступа В Мовленнєві тактики маніпуляції у педагогічному дискурсі... -С. 36.
  • [13] Там само – С. 37.
  • [14] Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита... – С. 165-167.
 
<<   ЗМІСТ   >>