Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Тренінг асертивності

Професійні тренери мають культивувати в собі навики асертивної поведінки. Асертивна людина – це людина, яка може чітко і спокійно висловлювати свої думки, не змінюючи позиції, якщо з нею хтось не погоджується. Крім того, асертивна людина може у разі необхідності повторно викласти свою думку. Якщо ввести шкалу, на одному полюсі якої розташовується покірність, а на другому – агресивність, то асертивна поведінка буде розташована якраз посередині такої шкали.

Учені Елберті та Еммонс висловлюють припущення, що асертивна поведінка включає в себе наступні компоненти:

  • – зоровий контакт – асертивна людина спроможна підтримувати контакт з співрозмовником за допомогою очей;
  • – ступінь асертивності проявляється у поставі людини, у тому, як вона стоїть, яке положення та яку позицію займає щодо іншої людини;
  • – відстань – асертивна особа відчуває та є чутливою як до збереження власного "особистого простору", так і до "особистого простору" інших;
  • – адекватне використання жестів може надати повідомленню виразності, відкритості та сердечності, а також підкреслити асертивний підхід;
  • – важливо уміти використовувати свою міміку та інтонацію відповідним чином. Мається на увазі відповідність між тим, що людина говорить, і тим, з яким виразом обличчя та якими інтонаціями вона це говорить;
  • – якщо людина вміє говорити м'яко та плавно, то вона має більше шансів бути почутою. Людей, які у своїй мові використовують слова-паразити, до асертивних не відносять.
  • – асертивна людина не буде перебивати свого співрозмовника без всякої потреби;
  • – людина, яка вміє слухати, впевнена у своїй здатності підтримати співрозмовника;
  • – зміст реплік – важливо, щоб слова, які проговорюються в ході розмови, відповідали тій соціальній та культурній ситуації, в рамках якої протікає бесіда. Це також стосується непристойних та жаргонних слів, які використовуються у невідповідній для цього ситуації.

Асертивність має бути щирою в своїй самопрезентації. У спіралі підвищення компетентності вона має прямувати до витка несвідомої компетентності. Асертивність – це здатність людини впевнено та з гідністю відстоювати свої права, не принижувати при цьому прав інших. Асертивною називається відкрита поведінка, яка не завдає шкоди іншим людям і не принижує їхню гідність. Асертивність – упевнений захист своїх інтересів чи свого погляду з урахуванням інтересів інших людей[1].

Проблема асертивної поведінки, на думку С. Стаут, дуже тісно пов'язана з особистою відповідальністю у подаванні конфліктів. Дослідник вважає, що "асертивна людина – та, що відповідає за власну поведінку, демонструє самоповагу і повагу до інших, позитивна, слухає, розуміє та намагається знайти робочий компроміс"[2]. Основними складовими асертивності С. Стаут вважає наявність самоповаги і поваги до інших, а також здатність прийняти на себе відповідальність за свою поведінку. З метою вирішення проблемних ситуацій, які можуть статися з кожною людиною, важливими є такі складові як упевненість і позитивна настанова, уміння уважно слухати та прагнення зрозуміти погляд іншої людини[3].

Асертивність – це самоствердження через конструктивну діяльність, досягнення майстерності і безконфліктного спілкування. Асертивна поведінка є "золотою серединою" між агресивним і пасивним стилями поведінки, спрямована на те, щоб реалізація власних інтересів була умовою реалізації інтересів суб'єктів взаємодії. Як зазначає Є. Андрієнко, найбільша ефективність досягається при взаємодії однієї асертивної людини з іншою такою самою людиною[4].

Різноманітність поглядів та підходів щодо структурних компонентів асертивності вимагає широкого огляду концепцій і науково-теоретичних компонентів вимагає широкого огляду концепцій і науково-теоретичних підходів щодо цієї проблематики. Теоретичний аналіз сутності та змісту асертивності як властивості особистості суб'єкта надає можливість визначити структуру асертивності, до якої В. Шамієва і К. Воробйова включають когнітивно-сутнісні, афективні та поведінкові компоненти[5]. А. Бандура ядром асертивності вважає самоефективність, В. Ромек визначає емоційну складову (сміливість, сором'язливість), поведінкову складову (ініціативу в соціальних контактах)[6], а

О. Леонтьев зазначає, що асертивність – стабільна особистісна характеристика, що має такі структурні компоненти: особистісний, К0ГН1ТИВНИИ, емоційно-ціннісний і поведінковий[7].

Отже, асертивність – доволі нове психологічне поняття, що відображає внутрішньопсихологічні особистісні орієнтації, спрямовані на характер та тип взаємодії індивіда із соціальним середовищем

  • [1] Соціально-психологічний словник /О. О. Мельник [авт.-уклад. : В. М. Галицький, О. В. Мельник, В. В. Синявський] – К: ЩСЗУ, 2004 – С. 6.
  • [2] Стаут С. Управленческий тренинг / С. Стаут. – СПб : Питер, 2002. – С. 48.
  • [3] Там само. – С. 22.
  • [4] Андриенко Е. В. Социальная психология : учеб, пособие для студ. высш. пед. учеб, заведений / Е. В. Андриенко; под ред. В. А. Сластенина. – М.: Академия, 2000. – 264 с.
  • [5] Шамиева В. А. Ассертивность в структуре личности субьекта адаптации / В. А. Шамева, К. И. Воробйова // Социально-гуманитарные, науки на Дальнем Востоке : сборник статей. – Хабаровск : ДВГУПС, 2009. – №4. – С. 79-83.
  • [6] Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – СПб., 2004. – С. 277
  • [7] Леонтьев А. А. Ассертивность. Общение и деятельность общения / А. А. Леонтьев. – СПб : Питер, 2008.-С. 167.
 
<<   ЗМІСТ   >>