Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогічна майстерність

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Конфлікту педагогічному спілкуванні Причини та види конфліктів

Конфлікт – крайнє загострення суперечностей, зіткнення осіб, їхніх ідей, потреб, оцінок, рівня прагнень і домагань.

Для шкільної практики важливе розкриття психологічних механізмів виникнення й розв'язання, передусім, міжособистісних конфліктів, їх зовнішніх стимулів і внутрішніх мотивів, розробка оптимальних прийомів переборення конфліктних ситуацій.

Соціально-психологічний конфлікт – явищ міжособистісних і групових взаємин, активне зіткнення різних позицій, форма комунікації людини. Типові причини їх виникнення:

  • • динамічний соціально-економічний розвиток, часто непослідовний і суперечливий розвиток суспільства, який, природно, позначається на функціонуванні такої освітньо-виховної структури, як школа;
  • • загострення в цих умовах проблеми поколінь;
  • • на цій основі загострення стосунків між учителем й учнем, усередині педагогічного колективу, з адміністрацією школи.

У шкільній практиці конфлікти можуть бути простими (вирішуються самим учителем – сварка між школярами, бійка та ін.) і складними. До останнього належать:

  • • конфлікти діяльності. Виникають тоді, коли учень не реагує на зауваження педагога покращити своє навчання;
  • • конфлікти поведінки, вчинків. Це порушення школярем правил поведінки, ігнорування висловленого незадоволення педагога;
  • • конфлікти взаємин. Виникають у сфері емоційно-особистісних стосунків учителя з учнем. Це найбільш затяжні й деструктивні конфлікт;
  • • мотиваційні конфлікти. Виникають між педагогами й школярами у зв'язку зі ставленням останніх до навчання;
  • • конфлікти, пов'язані з переходом в іншу навчально-вікову групу (зміна змісту й підходів у навчанні, поява нових учителів, вибір майбутньої професії, початок особистого життя та ін.);
  • • конфлікти взаємодії (конфлікти за лідерство, конфлікти в системі "учитель – учень", "учитель – учитель", "учитель – адміністрація школи");
  • • конфлікти, пов'язані із запровадженням у навчанні й вихованні учнів іноваційних технологій, тобто в разі виникнення необхідної зміни стереотипів, стилю в професійній діяльності, переучування та ін.

Конфлікт у системі "вчительучні". Найпоширеніші причини таких конфліктів:

  • • нездатність педагога прогнозувати поведінку дитини;
  • • прагнення вчителя зберегти свій статус за рахунок зниження статусу школяра;
  • • оцінювання педагогом не окремого вчинку учня, а його особистості;
  • • суб'єктивізм учителя стосовно школяра;
  • • суворіше покарання учня за принципом "зайва суворість не зашкодить":
  • • невміння (небажання) передбачити можливі наслідки суб'єктивізму до дитини;
  • • невміння контролювати емоційну збудженість, яка "виливається" на учня;
  • • недостатня професійна придатність до педагогічної діяльності;
  • • незадовільна організація учнівського колективу;
  • • покарання школяра без урахування позиції класу;
  • • покарання невстигаючого учня незадовільними оцінками;
  • • низький рівень педагогічного спілкування (емоційні спалахи, відкрита симпатія до одних учнів і зневага до інших, залякування, вимоги у формі погроз, образи, надмірне підкреслювання недоліків окремих учнів тощо).

Поведінка вчителя в процесі конфлікту. Існує п'ять основних стилів цієї поведінки.

1. Стиль конкуренції. Педагог, який діє в цьому стилі, – активний і прагне реалізувати колізію по-своєму. Він зацікавлений у співпраці з колегами, здатен на вольове рішення, Діє за принципом "Мене не турбує, що думають інші. У мене – своє розв'язання проблеми".

Така лінія поведінки виправдана, коли педагог – достатньо вольова особистість. Однак він, закономірно, не володіє достатньою владою в таких випадках. Цей стиль проявляється, коли:

  • • результат розв'язання конфлікту за сценарієм учителя має для нього принципове значення;
  • • він користується значним авторитетом для прийняття свого рішення, яке він вважає оптимальним;
  • • рішення потрібно прийняти якнайшвидше;
  • • педагог відчуває, що іншого варіанта розв'язання конфлікту в нього немає;
  • • він перебуває в критичній ситуації, яка вимагає великої оперативності.

Цей стиль не дуже популярний, але він дає його авторові багато прихильників, якщо його використання приводить до позитивного результату.

  • 2. Стиль уникнення. Педагог не наголошує на своїх правах, не йде на співробітництво з колегами для розв'язання конфлікту, уникає участі в його вирішенні. Використовує цей стиль тоді, коли конфлікт його стосується, і він не хоче витрачати сили на це або коли відчуває, що він не правий, таким чином намагається дистанціюватися від проблеми, перекладаючи її розв'язання на інших. Типові ситуації для використання цього стилю:
    • • напруженість дуже велика й потрібно її послабити ("випустити пару"):
    • • кінцевий результат для нього не має великого значення, тому він не хоче витрачати свої сили на це;
    • • він знає, що цей конфлікт на його користь розв'язати не можна;
    • • він хоче виграти час, щоб одержати додаткову інформацію, додаткову підтримку від колег тощо;
    • • ситуація дуже складна, тому передбачити результат важко;
    • • у нього недостатньо влади (повноважень) для розв'язання цієї проблеми;
    • • він відчуває, що в інших більше шансів вирішити конфлікт;
    • • пробувати розв'язати проблему негайно – небезпечно, оскільки відкрите її обговорення може лише ускладнити ситуацію.

Уникнення, утеча від проблеми й відповідальності, а не ефективне ії розв'язання сприймається багатьма негативно. Але таке вичікування має й позитивний момент: через деякий час можна результативніше включитись у його розв'язання, у деяких випадках конфлікт вичерпує сам себе.

3. Стиль пристосування. Учитель діє спільно з колегами, не намагається акцентувати увагу на своїх інтересах або коли результат дуже важливий для партнерів. Такий стиль виправданий і тоді, коли він не може реалізувати свою позицію. Якщо він відчуває, що робить поступки в чомусь важливому, принциповому для себе, тоді цей стиль небажаний.

При цьому характерні такі ситуації:

  • • його не особливо хвилює те, що трапилося;
  • • він хоче зберегти мир і добрі відносини з іншими;
  • • відчуває, що важливіше зберегти з кимось добрі стосунки, ніж наполягати на своїх інтересах;
  • • розуміє, що результат важливіший для іншої людини, ніж для нього:
  • • він бачить, що правда не на його боці й у нього мало шансів довести свою правоту;
  • • у нього мало влади й шансів перемогти;
  • • він припускає, що інша людина отримає із цього корисний для себе урок, якщо він уступить її бажанням.

Відступаючи, жертвуючи своїми інтересами на користь іншої людини, він може пом'якшити конфліктну ситуацію й відновити гармонію. Але цей період паузи можна використати для того, щоб виграти час і добитись, у підсумку, сприятливого для себе рішення.

  • 4. Стиль співробітництва. Він активно вирішує конфлікт, але співпрацює з колегами. Викладає своє бачення розв'язання конфлікту й обговорює спільно з іншими цю проблему. При цьому такий підхід рекомендується в таких ситуаціях:
    • • розв'язання проблеми важливе для обох сторін;
    • • у нього тісні, тривалі та взаємозалежні стосунки з іншою стороною;
    • • у нього є час працювати над проблемою;
    • • і він, й інша сторона взаємно поінформовані про інтереси;
    • • обидві сторони здатні викласти позицію й вислухати одна одну.

Співробітництво – удалий підхід до розв'язання проблеми, урахування інтересів обох сторін. Але для цього потрібно вміти "слухати" один одного та на цій основі формулювати альтернативні варіанти розв'язання проблемної ситуації.

  • 5. Стиль компромісу – це деякий відхід від інтересів обох сторін. Типові ситуації для обох сторін:
    • • обидві сторони мають однакову владу й протилежні інтереси;
    • • учитель хоче швидко розв'язати проблеми;
    • • його влаштовує тимчасове рішення;
    • • інші варіанти, підходи до розв'язання конфлікту виявилися неефективними;
    • • задоволення власних прагнень для вчителя не має великого значення;
    • • компроміс дає йому хоч що-небудь і зберігає добрі стосунки з партнерами.

Компроміс важливий тоді, коли обидві сторони налаштовані на співробітництво й ніхто не хоче поступатися своїми інтересами. Як підсумок, найважливіша передумова не допустити виникнення або загострення конфлікту – професійна мораль учителя, його педагогічний такт.

 
<<   ЗМІСТ   >>