Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогічна майстерність

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Управління професійним удосконаленням педколективу

Ключові слова: функції науково-методичної роботи, стилі керівництва науково-методичною роботою, методи впливу дирекції в методичній роботі з педколективом, знання дирекції із забезпечення методичної роботи з педколективом, уміння дирекції із забезпечення методичної роботи, науково-методична рада школи, методичний кабінет школи, завдання методичного кабінету, напрями роботи методичного кабінету, вимоги до завідувача методичного кабінету, діагностика професійної компетентності педколективу, технологія узагальнення результатів діагностування педколективу, "вихід" на окремі напрями й норми методичної роботи з педколективом, планування методичної роботи (індивідуальний підхід до кожного вчителя), проміжні та кінцеві результати методичної роботи з педколективом, підбиття підсумків методичної роботи (щорічно), контроль і керівництво методичною роботою дирекцією школи, атестація педколективу. Кваліфікаційні категорії й педагогічні знання, атестаційна комісія, технологія атестації педколективу, конкурс "Учитель року": завдання, технологія проведення.

Науково-методична робота з педколективом

Функції управління науково-методичною роботою [7, с. 1-14]. Забезпечення професійного росту педколективу за посередництва системи науково-методичної роботи – одна з головних функцій дирекції загальноосвітнього навчального закладу.

В основі управління цією роботою лежить здійснення таких функцій:

а) планування – це основоположна, підготовча функція, що полягає в обгрунтуванні мети, завдань методичної роботи на перспективу, у визначенні заходів, які забезпечують їх реалізацію, досягнення найкращих результатів.

Отже, планування системи науково-методичної роботи – це прийняття реального управлінського рішення, розробка оптимального варіанта реалізації завдань. При цьому потрібно враховувати тенденції розвитку освітянської галузі, змісту державних рішень у галузі освіти, максимальне врахування нерозв'язаних проблем і реальних можливостей навчального закладу.

Функція планування активно взаємодіє з організаційною, діагностичною, моделюючою, прогностичною та іншими функціями;

  • б) організаційна функція пов'язана з удосконаленням структури й змісту системи науково-методичної роботи. Вона реалізується за такими основними напрямами, як:
    • • практична реалізація планів методичної роботи з педколективом;
    • • визначення контингентів підвищення кваліфікації з окремих форм і напрямів цієї роботи (методичне об'єднання, творча група, школа молодого педагога та ін.);
    • • координація діяльності з установами й організаціями післядипломної освіти (інститути післядипломної педагогічної освіти, курси при вищих навчальних закладах, кафедри університетів та педагогічних інститутів й ін.), окремими вченими та вчителями-майстрами; із методичними заходами в ході традиційних серпневих конференцій учителів, щорічних конкурсів "Учитель року" і "Класний керівник", різноманітних семінарів, конкурсів, олімпіад тощо;
  • в) діагностична це одна з центральних функцій у системі науково- методичної роботи. Вона полягає в систематичному аналізі ступеня розриву між наявним рівнем компетентності педколективу й вимогами суспільства до цієї компетентності в умовах розбудови української школи. Вивчення якісного стану педкадрів лежить в основі розробки обгрунтованої системи науково-методичної роботи з ними (головні напрями, зміст, методи організації*).

Використання діагностичної функції викликає потребу оволодіння сучасними методами збору та узагальнення інформації про педагогічні знання, уміння та навички очолюваного колективу, у т. ч. кожного вчителя зокрема. Вона дає змогу максимально індивідуалізувати процес підвищення професійної майстерності кожного педагога, особливо в роботі з молодими спеціалістами;

г) прогностична (передбачення) функція. В умовах морального старіння й оновлення інформації за 5-7 років існує потреба визначення знань і вмінь, необхідних педколективу в майбутньому, побудови відповідної роботи "з ним на перспективній основі. У цих умовах від дирекції вимагається високий ступінь педагогічного передбачення, тобто здатність глибокого розуміння тенденцій розвитку освіти в державі. Наприклад, сучасним школярам слід жити в умовах розвиненої економіки, а отже, дирекції потрібно володіти рисами не виконавця, а ініціативної, творчої особистості.

Отже, прогностична функція – це особливий вияв психолого- педагогічного передбачення, здійснення спеціальних перспективних розробок, які дають змогу підвищувати ступінь наукової обґрунтованості, здійсненої науково-методичної роботи з педколективом. Вона має випереджувальний характер, оскільки при її плануванні потрібно передбачати труднощі та проблеми, із якими зіткнеться колектив у майбутньому;

ґ) моделююча функція полягає в розробці принципово нових положень, еталонів навчально-виховного процесу, спрямованих на формування моделі національної школи. У межах навчального закладу цю функцію реалізують, передусім, творчі групи вчителів, у складі яких, як відомо, – досвідчені педагоги із загостреним відчуттям нового й високим рівнем аналітико-узагальнюючого мислення;

д) компенсаторна функція – це забезпечення педколективу інформацією, яка не отримується ним у процесі набуття базової професійної освіти. Сюди входить збагачення вчителів знаннями й уміннями соціально-психологічного, правового, фінансового, суспільно-політичного характеру, які дають змогу змінювати застарілі стереотипи, наприклад знання й уявлення про історію української державності та ін.

Не менш важливим є збагачення педагогів знаннями досягнень національної культури, побуту, праці, здобутками світової культури, знаннями з політології, соціальної психології, соціології, екології. Особливе місце в цьому повинен займати інтегрований курс "Народознавство", який розглядає проблеми розвитку українського етносу, місце й місію українців у загальнолюдському вимірі;

е) відновлювальна функція полягає у відновленні тих знань і вмінь, які після закінчення педагогічного навчального закладу були значною мірою забуті або втрачені педагогом. Актуальність цієї функції полягає також у тому, що зараз нова філософія освіти передбачає повернення до втрачених критеріїв моральності, реалізацію шкільних базових програм на основі внутрішньопредметних та міжпредметних зв'язків й особистісно зорієнтованого підходу до учнів. Ці тенденції вимагають уважного ставлення до базового компонента програм, розробки інтегрованих курсів, різнорівневих програм для класів із поглибленим вивченням основ наук, профільних класів у старшій школі, створення навчально-методичних комплексів для виконання такої роботи;

є) коригуюча функція пов'язана з ліквідацією старих методик у навчально-виховному процесі, консерватизму, старих стереотипів мислення й способів дій, застарілих умінь і навичок у частини педагогів, особливо в представників старшого покоління. Це ж стосується й керівників освіти зі значним керівним стажем, у яких часто домінують авторитарність, адміністрування, психологічний консерватизм;

  • ж) координуюча функція спрямована на подолання дублювання, паралелізму в змісті й часі проведення заходів науково-методичного характеру, передусім у межах навчального закладу;
  • з) пропагандистська функція – це інформування педколективу про новини психолого-педагогічної науки, передового досвіду (за допомогою телебачення й радіо, випуску спеціальних збірників, організації виставок, відповідна орієнтація курсів і семінарів у процесі засідань науково-методичної ради навчального закладу та ін.);
  • л) контрольно-інформаційна функція – це систематичний зворотний зв'язок про стан науково-методичної роботи в навчальному закладі. Вона полягає в оцінці відповідності цієї роботи завданням і нормативним вимогам, у розробці, аналізі й систематизації інформації про стан науково-методичної діяльності педколективу. Ця функція ефективна тоді, коли постійно встановлюються причини відхилень у функціонуванні системи із науково-методичної роботи, даються об'єктивні оцінки, вносяться необхідні корективи в цей напрям діяльності дирекції та педколективу.

Стилі й методи управління науково-методичною роботою [11, с. 9]

У досвідченого керівника стилі його керівництва й методи управління методичною роботою значною мірою визначаються рівнем професійної компетенції очолюваного ним педколективу.

Проаналізуємо це вихідне положення. Стиль керівництва це манера поведінки керівника щодо підлеглих. Традиційно виділяються такі стилі:

  • а) авторитарнийце орієнтація на себе (одноосібне прийняття рішень), сухий, лаконічний тон, дотримання єдиновладдя у визначенні стратегії й тактики методичної роботи. Цей стиль застосовується найчастіше стосовно недостатньо кваліфікованих і зацікавлених у виконанні методичної роботи педагогів. При цьому такий керівник:
    • • чітко формулює завдання методичної роботи й вимоги до неї;
    • • систематично проводить методичні інструктажі та роз'яснення підлеглим;
    • • систематично контролює, виконання роботи, стежить за її відповідністю встановленим вимогам;
    • • звертає увагу на помилки й досягнення в діяльності педко- лективу з методичної роботи;
    • • за потреби карає або заохочує (наказ про винесення покарання або подяки, вказівка та ін.);
    • • у спілкуванні тактовний, але жорсткий;
  • б) демократичний – той, котрий рахується з думкою колективу. Основні способи спілкування – прохання, порада, інформування. Мінімальне втручання в діяльність підлеглих, надання їм права самим приймати рішення, свобода у визначенні цілей і завдань, у здійсненні самоконтролю за власною методичною роботою. Такий керівник:
    • • мету й завдання визначає спільно з колективом (використання методики "бумерангу" – перед прийняттям рішення оголошує свій варіант розв'язання проблеми для обговорення "по колу" в колективі й зі своїми заступниками та, лише врахувавши всі пропозиції, приймає рішення;
    • • консультується перед розв'язанням тих чи інших пробдем;
    • • активно спілкується з колегами по роботі, намагаючись переконати їх;
    • • самообмежує себе в прямих вказівках і контролі за станом методичної роботи;
    • • намагається делегувати максимум відповідальності за методичну роботу методичній раді школи й самим педагогам;
    • • заохочує конструктивні пропозиції та критику з проблем методичної роботи, підтримує зворотний зв'язок.

Цей стиль застосовується в управлінні окремими групами й учителями, які мають достатній рівень кваліфікації;

  • в) ліберальний – такий, що намагається не втручатись у життя колективу, у т. ч. у стан методичної роботи в школі, надає право самим підлеглим приймати рішення, визначати мету, завдання, здійснювати самоконтроль за власною методичною роботою. У цьому разі керівник:
    • • визначаючи мету, завдання, форми й методи методичної роботи, досягає згоди щодо них зі своїми підлеглими;
    • • надає підтримку методичній раді й окремим учителям у їхніх проханнях і пропозиціях;
    • • уникає втручання в методичну роботу;
    • • серйозно реагує на претензії;
    • • не знімає із себе відповідальності за методичну роботу.

Цей стиль використовується в управлінні окремими особами й робочими групами, які мають високий рівень кваліфікації та зацікавленості в самостійному виконанні завдань методичної роботи.

Отже, вибір стилю управління методичною роботою визначається рівнем професійної зрілості підлеглих. Останнє визначає вибір методів управління цією ділянкою роботи педколективу.

Реалізація конкретної форми управління (розглянуті вище) повинна завершуватися вибором певного методу впливу, які можна узагальнити, поділивши на такі групи:

а) економічні методи. Вони дають змогу в сукупності (прийоми, способи управління) забезпечувати використання економічних законів у діяльності навчального закладу задля виконання його завдань, у т. ч. й у науково-методичній діяльності педколективу. До цих методів, які можна застосовувати в методичній роботі, належать планування, фінанси, економічні стимули, бюджет. Розробка планів методичної роботи (наприклад методичної ради чи окремо взятого вчителя) забезпечує необхідний вплив на методичний процес у школі.

Фінанси як засіб забезпечення максимального добробуту навчального закладу (достатнє фінансування з централізованих та інших джерел чи ні) об'єктивно впливають на стан методичної роботи., оскільки при цьому діють чи не діють економічні стимули для педколективу за здобутки в методичній роботі (надбавки, премії та ін.). Поки що можливості використання цього фактора впливу дуже обмежені.

Бюджет як грошовий вираз збалансованості прибутків, видатків школи протягом конкретного періоду також впливає на рівень методичної роботи. Сьогодні коштів на неї практично не виділяють:

  • б) адміністративні методи. Це сукупність прийомів і способів прямого впливу на колектив або окремого працівника для забезпечення виконання ними своїх безпосередніх функцій. Ці методи, як відомо, пов'язані з такими діями керівника:
    • • організаційні дії забезпечують вплив на педагога через документи тривалої дії, що включає організаційне регламентування, наприклад здійснення впливу через положення про методичну раду; організаційне інструктування, наприклад через вимоги до методичного забезпечення навчально-виховного процесу; організаційне інформування, наприклад через протоколи методичної ради, педагогічної ради та ін., відповідні записки, заяви, службові листи;
    • • розпорядчі дії забезпечують короткочасний вплив на працівників через накази по школі з питань методичної роботи; розпорядження дирекції навчального закладу; вказівки керівників школи, спрямовані на виконання наказів і розпоряджень. Ці накази, розпорядження й указівки можуть бути усними та письмовими. Останні оформляються згідно з вимогами діловодства;
    • • дисциплінарні дії забезпечують вплив на тих учителів, які не виконують відповідну методичну роботу або здійснюють її не належним чином через зауваження, догани, пониження на посаді, звільнення з роботи. Природно, що заходи такого впливу повинні здійснюватись у суворій відповідності з Кодексом законів України про працю;
  • в) соціально-психологічні методи – це сукупність прийомів і способів соціального й психологічного впливу на колектив або його окремих працівників для підвищення трудової активності, більш наполегливої роботи над удосконаленням професійної майстерності. Найбільш ефективним є моральне стимулювання (нагородження грамотами, оголошення подяк, урахування результатів методичної роботи при черговій атестації та ін.).

Отже, вміле використання того чи іншого стилю керівництва та методів управлінського впливу на очолюваний педколектив дає змогу підвищувати рівень і якість методичної роботи з ним, у результаті – сприяє вдосконаленню його професійної компетентності.

Якими знаннями й уміннями повинна володіти дирекція навчального закладу для ефективного керівництва методичною роботою [6, с. 5-6]?

  • а) знання:
    • 1. Методологічні:
      • • управління освітою, принципи й функції управління; структура органів управління освітою; методи управління та керівництва;
      • • навчально-матеріальна база освіти; соціальні, економічні, організаційні, естетичні, морально-психологічні та інші умови функціонування установ освіти;
      • • система й процес підвищення кваліфікації педкадрів; принципи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;
      • • розвиток системи підвищення кваліфікації педкадрів;
      • • підвищення кваліфікації педкадрів за кордоном;
      • • методичне керівництво як специфічний різновид управління освіти;
      • • соціальне замовлення й мета підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в умовах оновлення освіти та розбудови національної школи.
  • 2. Нормативні:
    • • інструктивно-методичні документи органів освіти України про підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;
    • • положення про методичну роботу;
    • • положення про методичний кабінет школи.
  • 3. Загальнометодичні знання:
    • • зміст підвищення кваліфікації педагогічних кадрів відповідної категорії;
    • • методи й прийоми підвищення кваліфікації педкадрів; активні методи (ділові й рольові ігри, розв'язування ситуативних завдань та ін.);
    • • організаційні форми підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (індивідуальні, групові, масові форми; активні форми: дискусії, "круглі столи", зустрічі й ін.);
    • • результати підвищення кваліфікації педкадрів як зміна рівня знань і вмінь учнів, їхньої вихованості й розвитку;
    • • критерії ефективності підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.
  • 4. Організаційно-методичні знання:
    • • вивчення рівня викладання й виховної роботи, стану управління, підготовленості, професійної майстерності педагога;
    • • вивчення рівня навченості, вихованості, розвитку школярів;
    • • організація науково-методичної роботи;
    • • змістові елементи виробничої діяльності: управлінські (вироблення й прийняття рішення, організація, регулювання, контроль та облік);
    • • педагогічні (постановка мети навчання й виховання педкадрів, вибір відповідного змісту освіти, вибір і використання методів, засобів і форм навчання, виховання педагогічних кадрів, оцінювання одержуваних результатів); науково-методичні (визначення проблем і розробка завдань та впровадження технології педагогічного процесу, формулювання гіпотези, вибір і використання методів, засобів, форм та її перевірки, оформлення й забезпечення гласності одержаних результатів);
    • • виявлення, вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду;
    • • використання досягнень науки й передового досвіду;
    • • моделювання та цілеспрямована організація передового педагогічного досвіду ("вирощування" передового досвіду);
    • • курсова Й семінарська перепідготовка; якісний аналіз педколективу для визначення планів перепідготовки;
    • • вивчення результативності перепідготовки, проведення до- й післякурсової роботи з педагогами;
    • • індивідуальні форми методичної роботи: стажування, наставництво, шефство, самоосвіта;
    • • допомога в підготовці до видання друкованих матеріалів, підготовлених учителями навчального закладу (методика збирання та систематизації матеріалів, рецензування, апробація, редагування тексту й ін.);
    • • основні напрями діяльності методкабінету, планування його роботи та ведення документації, НОП у роботі кабінету;
    • б) уміння.
  • 5. Діагностико-прогностичні й дослідницькі:
    • • виявляти, формулювати й визначати способи розв'язання проблеми, пов'язані з підвищенням кваліфікації очолюваного педколективу;
    • • планувати та виконувати виробничу діяльність у єдності її управлінського, педагогічного й науково-методичного компонентів;
    • • вивчати рівень майстерності педагогів із метою подальшого підвищення їхньої кваліфікації;
    • • аналізувати й оцінювати стан навчально-виховного процесу з наступним прийняттям методичних рішень:
    • • визначати передовий педагогічний досвід, використовуючи методики діагностування;
    • • вивчати стан методичної роботи у школі й визначати способи її вдосконалення;
    • • розробляти структуру методичної роботи з педколективом, визначати її зміст;
    • • вивчати й аналізувати результативність підвищення кваліфікації педколективу;
    • • критично оцінювати особисту діяльність, працю колег, визначати шляхи її вдосконалення;
    • • планувати свою діяльність, узгоджувати її з роботою методичного кабінету школи;
    • • вивчати типові недоліки й професійні запити педагогічного колективу;
    • • проектувати зміст самоосвіти вчителів з урахуванням особливостей навчально-виховної роботи;
    • • вивчати та аналізувати друковані, дидактично-інформативні матеріали, підготовлені вчителями навчального закладу.
  • 6. Організаційно-методичні та управлінські вміння:
    • • організовувати процес курсової й семінарської перепідготовки;
    • • організовувати методичну роботу з педколективом у міжкурсовий період;
    • • удосконалювати навчально-тематичні плани, програми семінарів, конференцій, інших колективних форм методичної роботи;
    • • організовувати роботу з учасниками колективних методичних заходів,
    • • проводити цілеспрямовану роботу з окремими групами категорій педкадрів (майстри педагогічної праці, молоді педагоги та ін.);
    • • моделювати, цілеспрямовано організовувати передовий педагогічний досвід, створювати його, вирощувати;
    • • проводити навчальні заняття в системі підвищення кваліфікації педколективу (відкриті заняття, позакласні заходи та ін.);
    • • підвищувати свій науково-методичний, професійний рівень;
    • • забезпечувати розподіл і кооперацію праці в шкільному методкабінеті;
    • • забезпечувати наукові й творчі зв'язки з професійними навчальними закладами, підрозділами післядипломної освіти педагогічних кадрів.
  • 7. Видавничо-оформлювальні вміння:
    • • узагальнювати й описувати передовий досвід: його суть, технологію, провідну ідею, результативність;
    • • розробляти зразкові програми, пам'ятки, рекомендації щодо вивчення та впровадження в практику роботи школи досягнень науки й передового досвіду;
    • • трансформувати теоретичні положення в методичні рекомендації, поради, навчальні плани, програми та ін.;
    • • обробляти зібраний матеріал, робити з нього необхідні висновки;
    • • визначати й формулювати теми публікацій;
    • • збирати та систематизовувати, аналізувати матеріали для публікацій;
    • • рецензувати, редагувати тексти.

Науково-методична рада – це організаційно контролюючий, коригувальний орган методичної роботи з педколективом. У її складі – керівник навчального закладу (голова ради), заступник директора з навчально-виховної роботи (він же завідувач методичного кабінету), керівники головних форм методичної роботи (голови методоб'єднань, керівники творчих груп та школи молодого педагога, кращі вчителі).

Головні завдання ради:

  • • визначення поточних та перспективних завдань у методичній роботі з педколективом;
  • • планування методичної роботи на наступний навчальний рік;
  • • координація й контроль за роботою окремих ланок методичної роботи в навчальному закладі;
  • • організація щорічного діагностування професійного рівня педколективу, узагальнення одержаної інформації;
  • • удосконалення, поповнення матеріалами методичного кабінету;
  • • підтримання й розвиток зв'язків із методкабінетом відділу освіти;
  • • внесення коректив у зміст, організацію та загальну структуру методичної роботи з педколективом залежно від отриманих результатів.

Методичний кабінет школи [10, с 13-15]. Успіх роботи загальноосвітнього навчального закладу сьогодні визначається рівнем підготовки педколективу: професіоналізмом, глибиною спеціальних знань і загальною культурою. У цих умовах значну допомогу вчителеві повинен надавати добре обладнаний методичний кабінет. У ньому, як правило, проводять засідання методичної ради, методичні інформаційні інструктажі, працюють творчі групи вчителів і школа молодого педагога, проводять методичні консультації, працюють над собою вчителі та ін.

Якщо в школі немає окремого приміщення, цей кабінет можна розмістити в учительській, у крайньому випадку обладнують методичний куточок у кабінеті директора школи або його заступника з навчально-виховної роботи.

У кабінеті потрібно мати просте, але раціональне обладнання: стелажі, стенди, альбоми, каталоги, книги, ТЗН.

Створення кабінету – трудомісткий, складний процес. Це не лише збір матеріалів, але і їх оформлення, систематизація, виготовлення стендів, вітрин, поличок та ін. Потрібні ентузіасти-вчителі, художник- оформлювач. При цьому бажано мати загальний ескіз оформлення та розміщення всього обладнання кабінету.

Оформлення кабінету повинно відповідати загальному змісту внутрішкільної методичної роботи, зокрема з методичної проблеми (проблем), над якими працює педколектив. Зміст матеріалів кабінету повинен допомагати вчителеві розширювати свій методичний рівень, удосконалюватися як педагогові та вихователю.

Отже, методичний кабінет є організуючим й інформаційним центром методичної роботи з учителями й іншими працівниками як цієї школи, так і сусідніх, які входять до складу міжшкільних методичних об'єднань (наприклад педагоги сусідніх ЗОШ I–II ступенів), створених на базі цієї школи.

Основні завдання кабінету:

  • • надання допомоги педагогічним працівникам у підвищенні їхнього науково-методичного й загальноосвітнього рівня, педагогічної майстерності;
  • • координація змісту, форм і методів самоосвіти та колективної роботи для підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, спрямування їхніх зусиль на розв'язання актуальних проблем навчання й виховання;
  • • пропаганда та впровадження досягнень психолого-педагогічної науки, її передового педагогічного досвіду.

На цій основі кабінет працює за такими основними напрямами:

  • • забезпечує умови для самостійної індивідуальної роботи (самоосвіти) педагогічних працівників школи за допомогою забезпечення їх науково-методичною літературою з питань педагогіки й психології;
  • • періодично проводить виставки дидактичних і методичних матеріалів, розроблених учителями школи, огляди літератури з проблем навчально-виховного процесу;
  • • здійснює необхідне консультування педагогів;
  • • працює в тісному контакті з учителями школи, які є керівниками методоб'єднань, проблемних семінарів, шкіл передового досвіду, членами творчих груп;
  • • допомагає в організації та проведенні на базі кабінету шкільних (кущових) семінарів із питань навчання й виховання учнів, інших методичних заходів;
  • • організовує роботу щодо наставництва та стажування молодих педагогів, надає вчителям, які одержали рекомендації в процесі своєї атестації, необхідну допомогу;
  • • сприяє окремим педагогам у проведенні ними науково-дослідницької, експериментальної роботи;
  • • здійснює роботу щодо пропаганди й упровадження передового педагогічного досвіду (підготовка та проведення шкільних чи міжшкільних педчитань, науково-практичних конференцій, творчих звітів і відкритих занять окремих учителів);
  • • робота з педагогізації батьків (індивідуальні консультації, батьківський лекторій та ін.).

Ці завдання й напрями діяльності кабінету вимагають наявності в ньому необхідних матеріалів. Найголовніші з них такі:

  • 1. Основні законодавчо-нормативні документи галузі освіти, у т. ч. які стосуються загальноосвітніх навчальних закладів.
  • 2. Підшивки (за роками) інформаційних збірників Міністерства освіти і науки України (педагоги повинні знати офіційні документи зі своєї дисципліни – положення, методичні тести та ін.).
  • 3. Статут навчального закладу.
  • 4. План роботи навчального закладу (із вимогами, методичними вказівками, аналізом роботи, дорученнями кожному працівникові) на поточний навчальний рік й інша планова документація.
  • 5. Правила трудового розпорядку для працівників навчального закладу,
  • 6. Навчальні плани й програми з окремих дисциплін.
  • 7. Підшивки педагогічних періодичних видань (газети, журнали та ін.).
  • 8. Довідкова й методична література з усіх дисциплін шкільного курсу.
  • 9. Виставка нових публікацій з окремих проблем дидактики, педагогіки, психології.
  • 10. Картотека методичної літератури, яка є в шкільній бібліотеці й у домашніх бібліотеках педагогів (за темами, предметами).
  • 11. Картотека й картосхема передового педагогічного досвіду в районі (місті), області, країні з окремих питань навчально-виховного процесу.
  • 12. Єдині вимоги до учнів щодо якості знань із предметів, до письмової й усної мови, норм оцінювання навчальних досягнень школярів.
  • 13. Різноманітні пам'ятки для вчителів, класних керівників, учнів.
  • 14. Виставковий (періодично змінюваний) матеріал рекомендаційного характеру, наприклад: як провести предметний тиждень, методика організації та проведення громадського огляду знань; із досвіду проведення інноваційних форм навчання (уроки – ділові ігри, уроки творчості, уроки-аукціони й ін.); із досвіду проведення традиційних уроків (уроки-лекції, уроки-екскурсії, уроки-заліки, уроки- семінари та ін.); яким бути відкритому уроку в нових умовах; як провести диспут, науково-практичну конференцію з учнями й ін.; особистісно зорієнтований підхід до учнів у навчанні; як використати ТЗН на уроці та ін.
  • 15. На допомогу класному керівникові (зразки планів роботи класного керівника, матеріали семінарів для класних керівників, проведених диспутів, конференцій, вечорів, бесід з учнями, сценарії виховних заходів та ін.).
  • 16. Зразки аналізів окремих форм навчально-виховного процесу (вимоги до аналізу, самі аналізи, проведені дирекцією школи).
  • 17. Зразки окремих наказів по школі, рішень педрад, виробничих нарад й ін. за наслідками вивчення та узагальнення окремих питань навчально-виховного процесу.
  • 18. Методики вивчення передового педагогічного досвіду, тести для аналізу окремих напрямів навчання й виховання учнів та інших аспектів діяльності педколективу.
  • 19. Графіки проведення окремих методичних заходів протягом поточного навчального року.
  • 20. Стенди, інформаційні й методичні бюлетені, альбоми, планшети, папки-накопичувачі, наприклад педагогіка співробітництва та особистісно зорієнтований підхід до учнів; творчі звіти вчителів; фотовітрина "Кращі вчителі школи"; самоосвіта педагога, пам'ятки про перевірку стану викладання окремих предметів; тексти контрольних робіт (із предметів), дидактичні ігри (за класами й предметами); методики вивчення національного виховання учнів (з окремих напрямів): етика вчителя; психолого-педагогічна служба в школі (матеріали психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу – вікові особливості учнів, основи психології навчання та виховання, особливості роботи з педагогічно занедбаними учнями, методика спостереження й корекції впливу на тяжко виховуваного школяра та ін.; доповіді, розробки уроків і позакласних заходів, зразки роздаткового матеріалу, картки та ін. (із кожної дисципліни ці й інші розробки кожного вчителя в окремих папках); спільна робота школи та сім'ї; атестація педагога; тобі, молодий вчителю; історія й традиції рідної школи та ін.

Ці й інші матеріали можна розмістити в кількох варіантах, наприклад за основними напрямами реформи загальноосвітньої школи в сьогоднішніх умовах. Але може бути розміщення за такими рубриками:

  • • питання організації й управління навчальним закладом;
  • • школа й життя;
  • • підготовка вчителя, удосконалення його майстерності або за "сходинками майстерності";
  • • педагогічна та психологічна наука в школі;
  • • демократизація; нове педагогічне мислення;
  • • перебудова роботи з учнями;
  • • атестація пед колективу;
  • • питання навчання й виховання;
  • • дискусія: урок сьогодні та завтра;
  • • самоосвіта педколективу й ін.

Оформлення кабінету повинно приваблювати змістом, естетичним виглядом, доступністю, оперативністю та актуальністю. Кабінет повинен працювати в найбільш зручний для педагогів час і відповідно до регламенту роботи школи.

Завідування методичним кабінетом здійснює (як уже відзначалося) заступник директора з навчально-виховної роботи або один з учителів-методистів, який працює під його керівництвом.

Робота з такою кількістю матеріалів не під силу одному завідувачеві кабінету. Тому в багатьох випадках практикується такий розподіл обов'язків: заступник директора з навчально-виховної роботи (він же завідувач кабінету) веде всі питання, пов'язані з навчально-виховним процесом, заступник із виховної роботи – свій напрям, організацію виставок, ведення картотеки видань забезпечує завідувач бібліотеки та ін.

Кабінет повинен працювати в тісному зв'язку з методичною радою школи й періодично звітуватися про виконану роботу на педагогічній раді школи.

Вимоги до завідувача науково-методичного кабінету. Ці вимоги визначаються функціональними обов'язками завідувача кабінету. їх можна класифікувати за такими напрямами:

  • 1. Активна життєва позиція: ініціативне, творче розв'язання педагогічних та громадських проблем, проблем підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, розвиток ініціативи й самодіяльності вчителів, їх збагачення методикою підготовки учнів до життя в умовах демократизації та гуманізації суспільства.
  • 2. Моральні якості: порядність, працелюбство, вихованість, гуманізм, непримиренність до споживацтва, утвердження своєю поведінкою здорового способу життя, сумлінне ставлення до праці, чуйність, вірність обов'язку, переконаність у важливості своєї справи, відвертість і щирість у спілкуванні, вимогливість до себе та інших, нетерпимість до лицемірства й брехні.
  • 3. Принциповість: стійкість громадянських і моральних ідеалів, здатність відстоювати свої переконання, послідовно їх реалізовувати в конкретних справах, непримиренність до аморальності, звичка говорити правду й сприймати критику.
  • 4. Ініціативність: здатність брати на себе відповідальність за власні рішення, уміння "нестандартно" мислити, утілювати в життя свої

ідеї, організовувати педагогів та учнів на виконання намічених завдань.

  • 5. Колективізм і доброзичливість: готовність і здатність до колективної діяльності, уміння рахуватися з думкою колективу та відстоювати власну думку, доброта, увага, сердечність, здатність до співчуття, безкорисливість, готовність прийти на допомогу вчителеві, керівникові школи, уміння постійно підтримувати спокійний і доброзичливий тон у стосунках із колегами.
  • 6. Високий культурний рівень: широкий кругозір, культура поведінки, праці, побуту й мислення, розуміння та знання літератури, мистецтва, уміння цінувати досягнення української й світової культур, добрий смак, уміння давати відсіч бездуховності та аморальності, розуміння основних проблем і досягнень науки та техніки, професіоналізм, повага до педагогічної праці, усвідомлення суті методичної діяльності.
  • 7. Глибоке знання процесу післядипломної освіти педагогічних кадрів: володіння психологічними основами навчально-виховного процесу, педагогічний такт, уміння з повагою сприймати будь-яку протилежну думку, неординарний вчинок, уміння аргументовано відстоювати свою позицію, терпимість, стриманість урівноваженість, спокій у стосунках.
  • 8. Творче ставлення до праці: пошук нових шляхів розв'язання завдань, які стоять перед методичною роботою, нетерпимість до шаблону, безініціативності, систематична потреба засвоювати нове в підвищенні кваліфікації кадрів, прагнення до вдосконалення технології вивчення, узагальнення й поширення передового педагогічного досвіду, здатність до оригінальних і нестандартних рішень.
 
<<   ЗМІСТ   >>