Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Протиінфекційні лікарські засоби

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Протигрибкові засоби

Патогенні та умовно-патогенні гриби викликають захворювання (мікози), що мають широке розповсюдження.

Протигрибкові засоби (антимікотики) – різноманітні хімічні сполуки, що володіють специфічною активністю відносно мікроскопічних грибів.

Для пригнічення росту і розмноження патогенних грибків використовують препарати різної хімічної структури. Найбільше практичне значення мають такі групи протигрибкових засобів: 1) полієнові антибіотики; 2) похідні імідазолу; 3) похідні тріазолу; 4) препарати різної хімічної будови.

Вибір протигрибкового препарату базується на клінічній картині, що, як правило, непатогномонічна, і на результатах лабораторних досліджень на грибки. До числа таких досліджень відносять:

  • 1. Мікроскопію нативних препаратів мокроти, зіскрібок з язика, мигдалин, промивних вод, ексудату, мікробіоптатів і т.п.
  • 2. Мікроскопію забарвлених препаратів біосубстратів. При цьому важливо знайти не просто клітини грибків, а їх вегетуючі форми, клітини, що розмножуються брунькуванням, міцелій, псевдоміцелій.
  • 3. Культуральне мікроскопічне дослідження з посівом матеріалу на живильні середовища для виявлення вигляду і штаму грибка-збудника.
  • 4. Гістологічне дослідження біоптатів. Цей метод дає можливість з упевненістю говорити про інвазивний процес.
  • 5. Цитологічне дослідження біосубстратів.
  • 6. Імунологічні методи діагностики використовують з метою виявлення антитіл до грибків, а також сенсибілізації, підвищеної чутливості до них.
  • 7. Виявлення специфічних антигенів кандида (методом латекс-аглютинації і за допомогою імуноферментного аналізу для визначення манану) характерне для хворих з генералізованими і вісцеральними формами кандидозу і рідко спостерігаються при поверхневих формах.
  • 8. Визначення метаболітів-маркерів грибків роду кандида за допомогою газохроматографічного моніторингу. До основного метаболіту- маркера відносять Д-арабінітол. З діагностичною метою визначають також маркери-компоненти клітинної стінки грибків роду кандида (манозу і манітол).

При глибоких мікозах використання названих лабораторних методів є обов'язковим.

Класифікація.

За призначенням:

I. Засоби, використовувані при лікуванні захворювань, викликаних патогенними грибами.

► При системних або глибоких мікозах (кокцидіоїдомікоз, паракокцидіомікоз, гастоплазмоз, криптококоз, бластомікоз, аспергільоз тощо):

► антибіотики – амфотерицин В, мікогептин;

► похідні імідазолу – міконазол, кетоконазол;

► похідні тріазолу – ітраконазол, флуконазол, вориконазол, позаконазол.

► ехінокандини – каспофунгін, мікафунгін і анідулафунгін.

► При епідермомікозах (дерматомікозах):

► антибіотики – гризеофульвін;

► похідні N-метилнафталіну-тербінафін, нафтифін;

► похідні нітрофенолу – хлорнітрофенол;

► препарати йоду – розчин йоду спиртовий, калію йодид.

II. Засоби, які вживають при лікуванні захворювань, викликаних умовно-патогенними грибами (наприклад, при кандидамікозі):

► антибіотики – ністатин, леворин, амфотерицин В;

► похідні імідазолу – міконазол, клотримазол;

► біс-четвертинні амонієві солі – декваліній (декамін).

За механізмом дії

порушують проникність оболонки (полієнові антибіотики);

► порушують синтез ергостеролу (похідні імідазолу, тріазолу);

► порушують синтез нуклеїнових кислот і білка (гризеофульвін).

За походженням

  • 1. Антибіотики (полієнового ряду – амфотерицин В, ніститатин, леворин, натаміцин, мікогептин; інші антибіотики – гризеофульвін).
  • 2. Синтетичні препарати:

► похідні імідазолу: міконазол, кетоконазол, ізоконазол, клотримазол, еконазол, бифоназол, оксиконазол, бутоконазол;

► похідні тріазолу: флуконазол, ітраконазол, вориконазол;

► алліламіни (похідні N-метилнафталіну): тербінафін, нафтифін;

► ехінокандини: каспофунгін, мікафунгін, анідулафунгін;

► нітрофеноли: хлорнітрофенол;

► препарати інших груп: аморолфін, циклопірокс, флуцитозин.

3. Рослинні та гомеопатичні препарати.

Найактуальнішим нам видається розгляд протигрибкових ЛЗ у зв'язку з їх медичним застосуванням.

Системні мікози (гістоплазмоз, криптококоз, бластомікоз, кокцидіоїдомікоз).

Амфотерицин В один з основних лікувальних препаратів. Він є полієновим антибіотиком, продукованим Streptomyces nodosum.

Спектр дії. Дріжджоподібні грибки роду кандида; цвілеві грибки (аспергіли, мукор); збудники глибоких мікозів (бластоміцети, криптококи, гістоплазма, кокцидіоїди); найпростіші (лейшманії). На бактерії, рикетсії і віруси не впливає.

Механізм дії. Має переважно фунгістатичний ефект, пов'язаний з порушенням проникності клітинної мембрани грибів та її транспортних функцій. Вибірковість протигрибкової дії амфотерицину В обумовлена тим, що він зв'язується з основним ліпідом клітинної стінки грибів ергостеролом (у клітинах людини і бактерій основним ліпідом є холестерин).

Фармакокінетика. Препарат вводять внутрішньовенно, ендолюмбально або в порожнини. Зв'язування препарату з білками плазми крові 95 %. При зниженні рівня білка в крові велика небезпека виникнення ускладнень. Амфотерицин В добре проникає в тканини, але не у водні середовища, тому при необхідності потрібне його спеціальне введення вспинномозкову рідину, суглобову або плевральну порожнини, порожнину абсцесу тощо. Препарат може біотрансформуватися в різних тканинах організму. Елімінація здійснюється з жовчю і сечею. Період напівелімінаціїз крові 24-48 годин, проте при ураженні екскретуючих органів він збільшується до 15 днів.

Показання до застосування. Основне показання – це лікування глибоких мікозів. Крім того, використовують для лікування шкірного і коліно- слизового лейшманіозу.

Резистентність. Стійкість до амфотерицину В розвивається повільно.

Протипоказання. При захворюванні печінки і нирок.

Особливості застосування. Лікування амфотерицином В слід проводити в стаціонарі при регулярному контролі функції печінки, нирок, складу крові і вмісту іонів калію в крові.

Побічні ефекти. Амфотерицин В має високу токсичність, яка посилюється тим, що він кумулює. ПЕ спостерігаються часто, багато з них досить серйозні:

► нефротоксичність (інтерстиційний нефрит);

► гепатотоксичність;

► порушення діяльності серця (артеріальна гіпотензія, серцева недостатність);

► гематотоксичність (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія);

► лихоманка, м'язові болі, судоми;

► порушення електролітного балансу крові: гіпокаліємія, гіпомагніємія;

► зниження толерантності до глюкози;

► флебіт;

► диспепсичні явища;

► нейротоксичні порушення;

► різноманітні алергійні реакції.

 
<<   ЗМІСТ   >>