Мікогептин

Близький до амфотерицину В за хімічною структурою і протигрибковим спектром. Продукується актиноміцетом Streptoverticillium mycoheptinicum. Призначають препарат всередину і зовнішньо.

Спектр дії. Дріжджоподібні грибки виду кандида; цвілеві грибки (аспергіли й ін.), збудники глибоких мікозів (криптококи, гістоплазма, кокцидіоїди), субкутанні мікози (фіалофора, споротрикс).

Фармакокінетика. Погано вивчена, тому особливо доцільно проводити терапевтичний моніторинг. Відомо, що препарат призначають всередину або місцево. Із ШКТ він добре всмоктується. Елімінація здійснюється нирками.

Показання до застосування. Лікування глибоких і субкутанних мікозів, генералізованих форм кандидозу й аспергільозу. При інвазії ЦНС препарати малоефективні.

Побічні ефекти. Нефротоксичність, гепатотоксичність, диспепсичні явища, алергійні реакції.

Синтетичні сполуки

Це похідні імідазолу і тріазолу, що використовуються для лікування системних мікозів, змінюють синтез ергостеролу клітинної мембрани грибів, що порушує функцію клітинної мембрани і пригнічує реплікацію грибів.

До похідних імідазолу системної дії відносяться міконазол, кетоконазол.

Механізм дії. Головне в механізмі дії – це здатність препаратів знижувати активність ферментів, які інактивують перекис водню, тому відбувається аутоліз клітин грибків. У похідних імідазолу вища вибірковість дії, ніж у полієнових антибіотиків. Відповідно, менша небезпека виникнення ускладнень, вища активність препаратів. Фармакологічний ефект – фунгіцидний.

Резистентність. Вторинна резистентність грибків розвивається дуже повільно.

Взаємодія. Кетоконазол і міконазол не можна комбінувати з полієновими антибіотиками – виникає антагонізм.

Під їх впливом можуть збільшуватися концентрації в крові терфенадину, астемізолу, цизаприду, хінідину, пімозиду і підвищуватися ризик важких, потенційно фатальних шлуночкових аритмій (поєднання недопустиме).

Біодоступність кетоконазолу й ітраконазолу зменшується під впливом ЛЗ, які знижують кислотність у шлунку (антациди, сукральфат, холіноблокатори, Н2-блокатори, інгібітори протонної помпи).

Всі ЛЗ (у найменшій мірі флуконазол) є інгібіторами цитохрому Р-450, тому можуть порушувати метаболізм у печінці інших ЛЗ.

Концентрації препаратів у крові знижуються під впливом рифампіцину й ізоніазиду, що може стати причиною невдачі при лікуванні.