Протиглистні (антигельмінтні) засоби

Частота зараження людей паразитичними черв'яками – глистами (гельмінтами) дуже велика. Захворювання (гельмінтози), що при цьому виникають, залежно від біологічних особливостей і локалізації збудника, в одних випадках перебігають без вираженої симптоматики, в інших стають причиною анемії, ураження печінки, легенів, очей, кровоносних судин.

За основною локалізацією гельмінтів в організмі людини розрізняють кишкові і позакишкові гельмінтози, збудниками яких можуть бути круглі черв'яки (нематоди), а також плоскі черв'яки – стрічкові (цестоди) і сисуни (трематоди).

За механізмом дії протиглистні засоби підрозділяють на ряд груп:

• 1) клітинні отрути (чотирихлористий етилен);
• 2) засоби, що порушують функцію нервово-м'язової системи у круглих черв'яків (пірантелу памоат, піперазин і його солі, дитразин, левамізол, нафтамон);
• 3) засоби, що паралізують нервово-м'язову систему переважно у плоских черв'яків, руйнуючи їх покривні тканини (празиквантел, фенасал, бітіонол);
• 4) засоби, що діють переважно на енергетичні процеси гельмінтів (аміноакрихін, пірвінію памоат, левамізол, мебендазол).

Лікування гельмінтозів полягає у звільненні організму від гельмінтів (так звана дегельмінтизація). Оскільки кожний з протиглистних засобів активний відносно певних гельмінтів, лікуванню гельмінтозу повинне передувати точне встановлення збудника захворювання.