Повна версія

Головна arrow Медицина arrow Протиінфекційні лікарські засоби

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ

Антисептичні та дезінфікуючі засоби

Значення антисептиків і дезінфікуючих засобів дуже велике. їх використовують при лікуванні інфікованих ран, уражень мікроорганізмами шкірних покривів і слизових оболонок, для обробки води і їжі, для знезараження медичних інструментів, білизни і т.д.

Антисептики і дезінфікуючі засоби повинні володіти широким спектром дії відносно мікроорганізмів, найпростіших і грибів, характеризуватися малим латентним періодом дії, високою активністю, зокрема в присутності біологічних субстратів. Важливо, щоб препарати були хімічно стійкими і доступними з погляду їх виробництва і вартості.

Важливими вимогами до антисептиків є відсутність місцевої негативної (наприклад, подразливої) дії на тканини, мінімальна всмоктуваність з місця їх нанесення, відсутність алергійного впливу і низька токсичність.

Дезінфікуючі речовини не повинні ушкоджувати оброблювані предмети (змінювати забарвлення, викликати корозію металів тощо), бажана відсутність у них неприемного запаху.

Поширеним критерієм оцінки активності антисептиків е так званий феноловий коефіцієнт – співвідношення концентрацій фенолу і випробовуваного антисептика, в яких речовини мають однаковий протимікробний ефект.

Механізм дії різних антисептиків і дезінфікуючих речовин неоднаковий і може бути пов'язаний з денатурацією білка, порушенням проникності плазматичної мембрани, гальмуванням важливих для життєдіяльності мікроорганізмів ферментів.

За хімічною будовою дані препарати відносяться до таких груп:

детергенти – церигель;

похідні нітрофурану – фурацилін;

група фенолу і його похідних – фенол чистий, резорцин, дьоготь березовий;

► барвники – діамантовий зелений, метиленовий синій, етакридину лактат;

галогенвмісні сполуки – хлоргексидин, хлорамін Б, розчин йоду спиртовий;

сполуки металів – ртуті дихлорид, ртуті окисел жовтий, срібла нітрат, міді сульфат, цинку окис, цинку сульфат;

окислювачі – розчин перекису водню, калію перманганат;

► альдегіди і спирти – розчин формальдегіду, спирт етиловий;

кислоти і луги – кислота борна, розчин аміаку.

Детергенти, або катіонні мила, володіють миючими і антисептичними властивостями. Вони впливають на багато бактерій і гриби. Одним із таких препаратів є церигель. Він містить катіонний детергент – моночетвертинну амонієву сіль – ацетилпіридиній хлорид, а також полівінілбутираль і спирт етиловий. До цієї групи відноситься ірокал, який має виражену поверхневу активність. Він являє собою моночетвертинну амонієву сіль. Застосовують детергенти для обробки рук хірурга, стерилізації інструментів, апаратури; у звичайних концентраціях подразнення тканин вони не викликають.

Детергенти не можна поєднувати з аніонним милом, оскільки при цьому їх протимікробна активність падає. Дія детергентів знижується також у присутності органічних речовин.

Важливою групою антисептиків є похідні нітрофурану. До них відноситься фурацилін (нітрофурал, нітрофуразон). Нітрофурани володіють широким спектром дГІ. Вони згубно впливають на грампозитивні і грамнегативні бактерії, найпростіші.

Фурацилін застосовують головним чином зовнішньо для обробки ран, шкіри, слизових оболонок, для промивання серозних і суглобових порожнин. Переноситься фурацилін, як правило, добре. Іноді він викликає сенсибілізацію, дерматит.

Група фенолу і його похідних включає багато добре відомих антисептиків ароматичного ряду. До них відносяться оксибензоли (фенол чистий) і діоксибензоли (резорцин тощо). Фенол діє в основному на вегетативні форми бактерій і гриби. Розчини фенолу використовують для дезінфекції інструментів, предметів ужитку.

Слід враховувати, що токсичний фенол має високу ліпофільність, легко всмоктується з поверхні шкіри і слизових оболонок.

Резорцин за антисептичною дією поступається фенолу. У малих концентраціях резорцин має кератопластичну властивість, у великих – подразливу й кератолітичну. Використовують його при деяких шкірних захворюваннях (наприклад, при екземі, себореї й ін.), при кон'юнктивіті.

До складу дьогтю березового входять фенол і його похідні, смоли та інші сполуки. Одержують препарат при сухій перегонці березової кори.

Дьоготь березовий має протимікробний, кератопластичний, кератолітичний і подразнюючий ефект. Застосовують його при лікуванні ряду шкірних захворювань і корости.

Дьоготь березовий є однією зі складових частин лініменту бальзамічного за А. В. Вишневським (мазь Вишневського), який використовують при лікуванні ран, а також мазі Вількінсона, що призначається при корості і грибкових ураженнях шкіри.

До групи барвників відноситься ряд сполук різної хімічної будови. Найширше застосовується похідна сполука трифенілметану – діамантовий зелений. Іноді використовують похідну фенотіазину – метиленовий синій і похідну акридину – етакридину лактат.

Особливо чутливі до барвників грампозитивні коки.

Діамантовий зелений є високоактивним і відносно швидкодіючим антисептиком. У присутності білків ефективність його знижується. Застосовується зовнішньо, в основному при гнійних ураженнях шкіри (піодерміях).

Метиленовий синій (метилтіонію хлорид, метиленовий синій) поступається за активністю діамантовому зеленому. Застосовують його зовнішньо як антисептик, всередину – при інфекціях сечовивідних шляхів, а також внутрішньовенно – при отруєнні ціанідами. Ефективність в останньому випадку пояснюється тим, що метиленовий синій (у великих дозах) переводить гемоглобін у метгемоглобін, який вступає у зв'язок з ціанідами, утворюючи нетоксичний ціанметгемоглобін.

Етакридину лактат (риванол) забарвлений у жовтий колір. Активність у нього достатньо висока, але дія розвивається повільно. Застосовують його зовнішньо і для промивання інфікованих порожнин (плевра, очеревина), сечового міхура, матки.

Галогенвмісні антисептики представлені препаратами, що містять хлор і йод. Найактивніші антисептики, що містять елементарні галогени або вивільняють їх. Одним із препаратів, що відщеплюють хлор, є хлорамін Б, який має антисептичні і дезодоруючі властивості. Його застосовують для знезараження виділень хворих (наприклад, при черевному тифі, холері, туберкульозі й ін.), предметів ужитку, неметалічного інструментарію, а також для обробки рук та інфікованих ранових поверхонь.

До числа ефективних хлорвмісних антисептиків відноситься похідна сполука бігуаніду – хлоргексидин (хібітан). Він має антибактеріальну і фунгіцидну дію. Застосовується для обробки рук хірурга, операційного поля, ран, сечового міхура, а також для стерилізації інструментів. При обробці рук хірурга можливі сухість шкіри, дерматити.

До хлорвмісних препаратів відноситься також пантоцид, використовуваний для знезараження води.

Як антисептик широко використовується розчин йоду спиртовий, який характеризується також подразливою та відволікаючою дією.

Крім того, до препаратів, що містять елементарний йод, належить розчин Люголя (складається з 1 частини йоду, 2 частин калію йодиду і 17 частин води), який використовують для змазування слизової оболонки глотки і гортані при запальних процесах.

Значне число антисептиків представлене сполуками (солями) металів.

Механізм протимікробної дії солей металів у низьких концентраціях пов'язують з блокуванням сульфгідрильних груп ферментів мікроорганізмів. У великих концентраціях, залежно від характеру металу і кислотного залишку, концентрації солі, ступеня її дисоціації і розчинності, можуть виникати різні місцеві ефекти: в'яжучий, подразнюючий, припікаючий (не- кротизуючий).

Місцева дія солей металів пов'язана з денатурацією білків. Альбумінати, що утворюються при цьому, можуть бути щільними і рихлими. У першому випадку на поверхні тканини утворюється плівка, тканина ущільнюється, запалення зменшується; ця картина типова для в'яжучої дії. При глибшому проникненні речовини відбувається подразнення клітин і нервових закінчень. Крайнім проявом є припікаюча дія солей металів. Останнє виражене тим більше, чим більш розчинні альбумінати.

За розчинністю у воді та біологічних рідинах альбумінатів, що утворюються, метали можна розташувати в такий ряд: РЬ,... AI, Zn, Си, Ag,... Hg.

У солей свинцю найбільше виражена в'яжуча дія (утворюють щільні альбумінати), у солей ртуті – припікаюча. Одночасно в цьому ряду від свинцю до ртуті наростає протимікробна активність.

Як антисептики найбільший інтерес представляють солі металів, розташованих у правій частині ряду, особливо ртуть і срібло.

Із солей ртуті в ролі антисептика застосовують такі препарати:

  • а) добре розчинний у воді ртуті дихлорид (сулема) – НдСІ2;
  • б) нерозчинний у воді ртуті амідохлорид (ртуть осадова біла) – HgNH2CI і ртуті окисел жовтий (ртуть осадова жовта) – HgО.

Добре розчинний і дисоціюючий ртуті дихлорид має високу протимікробну активність. Препарат застосовують для обробки шкіри рук, посуду, приміщень і т.д. Для дезінфекції металевих предметів він непридатний, оскільки викликає корозію металів. У присутності білків активність ртуті дихлориду падає, тому для знезараження виділень хворих, що містять білкові компоненти, препарат не застосовують. Він має виражену подразнюючу дію, у зв'язку з чим для обробки шкіри рук може використовуватись лише епізодично. Слід також враховувати, що ртуті дихлорид дуже токсичний. Ускладнюючим моментом є здатність речовини проникати через шкіру і слизові оболонки.

Ртуті окисел жовтий найчастіше використовують при інфекційних ураженнях очей (при кон'юнктивіті, кератиті). Ртуті амідохлорид призначають зазвичай при шкірних захворюваннях типу піодермії.

Гостре отруєння ртутними сполуками, як правило, пов'язане з випадковим або навмисним прийомом всередину ртуті дихлориду. Воно проявляється болями у ділянці живота, блюванням, діареєю (результат припікаючої дії на слизову оболонку травного тракту), а також змінами з боку ЦНС (збудження, що змінюється пригніченням) і серцево-судинної системи (гостра недостатність серця, колапс). Через 2-4 дні наростає симптоматика, пов'язана з некротичними змінами з боку нирок ("сулемова нирка") і травного тракту (стоматит, виразковий коліт). Така локалізація уражень пояснюється тим, що основний шлях виведення ртутних сполук – через нирки, а також через товсту кишку і слинні залози.

Лікування гострого отруєння ртуті дихлоридом полягає насамперед у попередженні всмоктування препарату. З цією метою промивають шлунок, вводять у нього розчин антидоту ртутних сполук – унітіолу (містить сульфгідрильні групи, що зв'язують ртуть). Іноді вводять вугілля активоване, невеликі об'єми розчинів в'яжучих речовин, молоко, яєчний білок. Промивання шлунка слід проводити з великою обережністю, оскільки ртуть дихлорид ушкоджує слизову оболонку стравоходу і шлунка. Потім призначають послаблюючі засоби, а також сифонові клізми з розчином унітіолу. Для інактивації препарату унітіол вводять внутрішньовенно. При легкій і середній тяжкості отруєння ефективний форсований діурез. При вираженому отруєнні, особливо при порушенні функції нирок, доводиться вдаватися до гемодіалізу і перитонеального діалізу, що проводиться на фоні внутрішньовенного введення унітіолу і тетацин-кальцію.

У разі хронічного отруєння ртутними препаратами (так званий меркурі- алізм) уражуються слизова оболонка порожнини рота (стоматит), а також ЦНС, кровотворення й ін. Найчастіше це результат професійного отруєння, пов'язаного з роботою із ртутними препаратами. У зв'язку з цим першим і основним заходом є усунення джерела отруєння. Як антидоти використовують унітіол, а також тетацин-кальцій, натрію тіосульфат. Крім того, вживають заходів до прискорення виведення речовини з організму, проводять також симптоматичну терапію.

Із препаратів срібла використовують срібла нітрат (ляпіс; AgNO3), протаргол (срібла протеїнат) і коларгол (срібло колоїдне). Вони мають протимікробний, в'яжучий і протизапальний ефекти. їх застосовують в офтальмології (при кон'юнктивіті, бленореї), для зрошування ран, промивання сечівника і сечового міхура. Крім того, срібла нітрат у високих концентраціях і в паличках застосовують зовнішньо як припікаючий засіб при ерозіях, виразках, надмірній грануляції, а також при трахомі.

Як антисептики і в'яжучі засоби в офтальмології застосовують також міді сульфат (мідний купорос; CuSO4*5H2O), цинку сульфат (ZnSO4). При трахомі використовують спеціальні очні олівці, що містять міді сульфат, калію нітрат, галун і камфору. Розчинні солі (мідь сульфат і цинку сульфат) можуть бути використані для спринцювання сечівника і сечового міхура.

До групи окислювачів належать перекис водню (Н2O2) і калію перманганат (калій марганцевокислий; KMnO4). Вони мають антисептичний і дезодоруючий ефекти. Принцип дії обох препаратів полягає у вивільненні кисню.

При нанесенні на тканини у присутності білків перекис водню під впливом каталаз розщеплюється з виділенням молекулярного кисню.

Проте окислювальна і, отже, протимікробна активність молекулярного кисню незначна. Більше значення має в даному випадку механічне очищення ран, виразок, порожнин, що пов'язано з виділенням пухирців кисню і утворенням піни. Перекис водню має також дезодоруючі властивості. Діє препарат короткочасно. Крім того, перекис водню сприяє зупинці кровотеч.

Калію перманганат у присутності органічних речовин відщеплює атомарний кисень.

Антисептична дія атомарного кисню виражена більшою мірою, ніж молекулярного. Він забезпечує протимікробний і дезодоруючий ефекти, а марганцю окисел (MnO2), що утворюється, – в'яжучий ефект. У великих концентраціях калію перманганат чинить подразнюючу і припікаючу дію.

Застосовують препарат в розчинах для полоскань, спринцювань, зрошування ран, обробки опікових поверхонь, промивання шлунка у разі отруєння морфіном, фосфором тощо.

До антисептиків відносяться також деякі сполуки з групи альдегідів і спиртів. Одним із представників альдегідів є розчин формальдегіду (формалін; містить 36,5-37,5 % формальдегіду – НСНО). Він має сильні протимікробні і дезодоруючі властивості. Його застосовують як дезінфікуючий засіб, а також для обробки шкіри при пітливості. Під впливом розчину формальдегіду відбувається ущільнення епідермісу (у зв'язку з денатурацією білків), внаслідок чого потовиділення зменшується. Препарат має виражену подразливу дію.

До цієї ж групи може бути віднесено гексаметилентетрамін (уротропін). Його використовують іноді як антисептик при інфекції сечовивідних шляхів. Бактеріостатичний ефект гексаметилентетрамину пов'язаний з його розщеплюванням у кислому середовищі й утворенням формальдегіду (при необхідності зрушення реакції сечі в кислий бік можна скористатися амонію хлоридом). Призначають гексаметилентетрамін всередину і внутрішньовенно. У шлунку він частково руйнується. Із ПЕ слід мати на увазі можливість подразливої дії на нирки, що є підставою для його відміни.

Виражені протимікробні властивості має спирт етиловий. Його застосовують для дезінфекції інструментів, обробки рук хірурга, операційного поля. Протимікробна активність спирту етилового підвищується із збільшенням його концентрації. Проте для знезараження шкіри краще користуватися 70 %-ним спиртом етиловим, який проникає в глибші шари епідермісу, ніж 95 %-ний.

Як антисептик може бути використаний ряд кислот і лугів. Так, для промивання слизових оболонок і полоскання порожнини рота іноді призначають розчин кислоти борної (Н3ВО). її можна застосовувати також нашкірно в мазях і присипках. Проте протимікробна активність кислоти борної низька.

До антисептиків з групи лугів відноситься розчин аміаку (нашатирний спирт; NH4OH; містить 9,5-10,5 % аміаку). Його 0,5 % розчин застосовують для обробки рук хірурга. Крім того, він може бути використаний інгаляційно для рефлекторної (з рецепторів верхніх дихальних шляхів) стимуляції центру дихання.

Таблиця 6.1.

Препарати-антисептики

Назва

Середня концентрація; шлях введення

Форма випуску

Церигель – Сегідеіит

Зовнішньо (для обробки рук) 3 + 4 г

Скляні флакони по 400 мл

Рокал – Roccal

Для обробки рук 0,1 % розчин (занурювати на 2 хв.); для обробки операційного поля 1 % розчин (протирати 2 хв.); для обробки інструментів 0,1-0,025 % розчин

У балонах різної місткості у вигляді 10 % і 1 % розчину по 250 мл

Фурацилін – Furacilinum

Зовнішньо водний розчин 1:5000; спиртовий розчин 1:1500; 0,2 % мазь; всередину 0,1 г

Порошок; таблетки по 0,1 г (для прийому всередину); таблетки по 0,02 г (для приготування розчинів); 0,2 % мазь

Фенол чистий – Phenolum purum

Для дезінфекції 3-5 % розчин

Порошок

Резорцин – Resorcinum

Зовнішньо 2-5 % розчин (водний і спиртовий); 5-20 % мазь

Порошок

Дьоготь березовий – Pftt liquida Betulae

Зовнішньо 10-30 % мазь і лінімент

Діамантовий зелений – Viride miens

Зовнішньо 1-2 % водний і спиртовий розчин

Порошок; 1 % і 2 % спиртовий розчин у флаконах по 10 мл

Метиленовий синій – Methylenum coeruleum

Зовнішньо 1-3 % спиртовий розчин; для промивання уретри і сечового міхура 0,02 % водний розчин; всередину 0,1 г; внутрішньовенно 50-100 мл 1 % розчину

Порошок; 1 % водний розчин; 1 % спиртовий розчин; ампули, що містять по 20 і 50 мл 1 % розчину метиленового синього в 25 % розчині глюкози ("Хромосмон")

Етакридину лактат – Aethacridini lactas

Для обробки ран 0,05-0,2 % розчин; у порожнини тіла 0,05- 0,1 % розчин; зовнішньо 2,5 % присипки, 1 % мазь, 5-10 % паста, 0,1-0,2 % розчин

Порошок; таблетки по 0,01 г етакридину лактат і по 0,09 г кислоти борної; 0,1 % спиртовий розчин; 3 % мазь по 25 г

Хлорамін Б – Chloraminum В

Зовнішньо для дезінфекції рук 0,25-0,5 % розчин; для промивання ран 1,5-2 % розчин; для дезінфекції неметалічних предметів 1-5 % розчин

Порошок

Хлоргексидин – Chlorhexidinum

Для обробки операційного поля 0,5 % водно-спиртовий розчин; для дезінфекції ран, опіків 0,5 % водний розчин; для дезінфекції рук 0,5 % спиртовий розчин або 1 % водний розчин

20 % водний розчин у флаконах по 0,5; 3 і 5 л

Розчин йоду спиртовий – Solutio Iodi spirituosa

Зовнішньо 5 % розчин

Склянки оранжевого скла по 10,15 і 25 мл 5 % спиртового розчину; ампули по 1 мл 5 % розчину

Ртуті дихлорид -

Hydrorgyri

dichloridum

Зовнішньо і для дезінфекції розчин 1: 500-1:1000

Порошок; таблетки по 0,5 і 1 г для зовнішнього застосування (для приготування розчинів)

Ртуті окисел жовтий – Hydrorgyri oxidum flavum

Зовнішньо і в

кон'юнктивальний мішок 2 % мазь

Офіцинальна 2 % мазь

Срібла нітрат – Argenti nifras

Зовнішньо 2-10 % розчин, 1-2 % мазь; для змазування слизових оболонок 0,25-2 % розчин;

per se у вигляді паличок

Порошок

Міді сульфат – Cupri sulfas

У порожнину кон'юнктиви, для промивання уретри, піхви 0,25 % розчин

Порошок

Цинку окисел – Zinci oxydum

Зовнішньо 10-25 % присипка, мазь, паста, лінімент

Порошок; 10 % мазь і 25 % паста

Цинку сульфат- Zinci sulfas

У порожнину кон'юнктиви 1-2 краплі 0,1-0,5 % розчину; в оториноларингологи 0,25-0,5 % розчин; у порожнину уретри і піхви 0,1-0,5 % розчин; всередину 0,1-0,3 г (як блювотне)

Порошок; очні краплі (0,25 і 0,5 % розчин цинку сульфату і 2 % розчин кислоти борної) у флаконах по 10 мл

Розчин перекису водню – Solutio Hydrogenii peroxydi diluta

Зовнішньо

Офіцинальний 3 % розчин

Калію перманганат -

Kalii permanganas

Зовнішньо для промивання ран 0,1-0,5 % розчин; зовнішньо при опіках 2-5 % розчин; для промивань і полоскань 0,01–

0,1 % розчин

Порошок

Розчин формальдегіду – Solutio Formoldehydi

Зовнішньо 0,5-1 % розчин; для спринцювань розчин 1: 2000 – 1; 3000; для дезінфекції інструментів 0,5 % розчин

Офіцинальний 37 % розчин

Кислота борна – Acidum boricum

Зовнішньо 2-4 % розчин; 5-10 % мазь, присипка

Порошок; 0,5 %; 1 %; 2 % і 3 % спиртовий розчин у флаконах по 10 мл; 10 % розчин в гліцерині у флаконах по 25 мл

Розчин аміаку 10 % – Solutio Ammonii caustici 10%

У хірургії для миття рук (25 мл на 5 мл теплої кип'яченої води)

Флакони по 10,40,100 мл

 
<<   ЗМІСТ