Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Теорія систем в екології

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Зв'язок теорії систем з іншими науками

Навколишній світ і діяльність людини з точки зору сучасної науки мають системний характер.

Системність – це загальна властивість об'єктивно існуючої єдності світу, його структурованості та взаємозв'язку. Системність як загальна властивість світу виявляється не лише в системності матеріального світу, а й системності пізнавальної та практичної діяльності. Системність пізнавальної діяльності полягає в тому, що наші знання структуровані, становлять ієрархічну систему взаємозв'язаних моделей світу. Системність практичної діяльності полягає у використанні взаємозв'язаних процедур для перетворення навколишнього середовища й людини, у врахуванні різних сторін діяльності та всіх можливих її наслідків.

Структурованість світу полягає в його дискретності та впорядкованості. Матеріальний світ складається з величезної кількості різноманітних дискретних частин. Ці частини утворюють певні структури, що розміщуються на різних рівнях. Це такі рівні, як, наприклад, рівень елементарних частинок, атомів, молекул, організмів, популяції, суспільства, планети, планетних систем, галактики, метагалактики. Елементарні частинки світобудови, а їх тепер відомо понад 30 (якщо враховувати віртуальні, з коротким життєвим циклом, частинки – понад 100), утворюють атоми, які є основою будови всіх стабільних об'єктів навколишнього світу. Елементарні частинки (фотони, протони, електрони, мезони, баріони та ін.) також мають свою структуру. Є всі підстави стверджувати, що вони складаються із частинок матерії, що мають назву кварків. Існує обмежена кількість кварків з такими характеристиками, як маса, електричний та баріонний заряди, давність, забарвлення, спін та ін. Вони, вступаючи у взаємодію, групуються й утворюють всі інші "елементарні" частинки. З дискретними формами матерії нерозривно зв'язані неперервні форми, а саме електричні, магнітні, гравітаційні поля, поля ядерних та слабких взаємодій. Перервні й неперервні форми матерії також зв'язані між собою, оскільки носіями цих полів є певні дискретні частинки, які у взаємодії виявляють квантові й хвильові властивості.

Дискретні утворення матерії, будучи цілісними, незмінними, вступають у взаємодію, не втрачаючи своєї індивідуальності. У хімічних реакціях атоми залишаються незмінними, не руйнуються. У біологічних процесах молекули виступають як ціле. Клітини живих організмів, окремі органи діють як певні цілісні неподільні структурні одиниці. Кожен організм у зовнішньому середовищі також виступає як одне ціле. Тобто ми бачимо, що світ не є хаосом, а закономірно організованою ієрархією систем. Під структурованістю світу ми розуміємо якраз цю впорядкованість на різних рівнях і закономірні зв'язки між цими впорядкованими структурними рівнями. Причому різні рівні структурованості світу не зводяться до інших. Рівень атомів не зводиться до рівня елементарних частинок. Рівень організмів живого світу не зводиться до рівня окремих органів цих організмів тощо. Кожному рівневі властиві свої закономірності, свої взаємодії, свої характеристики.

Структурованість властива не лише матеріальним об'єктам, а й іншим сторонам матеріального світу, наприклад формам руху матерії. Ми знаємо такі форми руху, як механічна, теплова, хімічна, біологічна. Ці форми взаємозв'язані, вони знаходяться на різних рівнях структурованості світу, але вони також не зводяться одна до одної. Наприклад, підвищення температури будь-якого об'єкта призведе до механічного руху внаслідок зміни густини матерії (розширення), прискорення хімічних реакцій і т. п.

Взаємозв'язок об'єктів матеріального світу полягає у тому, що всі об'єкти матеріального світу взаємозв'язані між собою. Який би об'єкт ми не розглядали, він має безліч матеріальних, енергетичних або інформаційних зв'язків з іншими об'єктами. Жоден об'єкт не може бути ізольованим від великої кількості інших об'єктів. У сукупності всі об'єкти створюють певну цілісність, яка і є навколишнім світом.

Через те, що в навколишньому світі всі об'єкти пов'язані між собою, а кожну властивість можуть вивчати різні науки, існує певна кореляція теорії систем як методології вивчення матеріального світу з іншими науками. Різноманітні системи вивчає та використовує знання про системи і системність світу наука системологія, технічні та інформаційні системи управління та моделювання (математичне, інформаційне, технічне) відносять до кібернетики, системи-об'єкти та їх класифікацію розглядає систематика, системи та системне проектування розробляються в межах інженерних напрямків та спеціалізації технічних дисциплін, соціальні, екологічні та політекономічні системи розглядають на синтетичних рівнях відповідних продуктивних напрямків. Штучне виділення об'єктів розгляду на рівні псевдосистем є методологічним прийомом для можливості адекватного модельного опису на системному рівні формалізованого опису об'єктів за функціональними ознаками.

Сам Берталанфі вважав, що спільні цілі або методи з теорією систем частково мають такі наукові дисципліни:

  • кібернетика, що базується на принципі зворотного зв'язку;
  • теорія інформації, що вводить поняття інформації як певної величини, яку можна виміряти, і розвиває принципи передачі інформації;
  • теорія ігор, що аналізує в рамках власного математичного апарату раціональну конкуренцію двох або більше протидіючих сил з метою досягнення максимального виграшу і мінімального програшу;
  • теорія прийняття рішень, що аналізує раціональні варіанти вибору всередині людських організацій;
  • топологія, що містить несиметричні сфери, такі як теорія мереж і теорія графів;
  • факторний аналіз, тобто процедури виділення факторів у багатозмінних явищах у соціології та інших наукових галузях;
  • загальна теорія систем у вузькому смислі, що має на меті вивести із загальних визначень поняття "система", низку понять, характерних для організованих цілих, таких як взаємодія, сума, механізація, централізація, конкуренція, фінальність і т. д., і застосувати їх до конкретних явищ.

Також виділяється зв'язок теорії систем у прикладній науці, яку інколи називають наукою про системи або системною наукою (Systems Science). Цей напрямок пов'язаний з автоматикою. У прикладній науці про системи виділяють такі галузі:

  • системотехніка (Systems Engineering), тобто наукове планування, проектування, оцінку і конструювання систем "людина – машина";
  • дослідження операцій (Operations research), тобто наукове управління існуючими системами людей, машин, матеріалів, грошей тощо;
  • інженерна психологія (Human Engineering);
  • теорія польової поведінки (Курт Левін);
  • • на основі систем Берталанфі побудована теорія інтегральної індивідуальності (Вольф Соломонович Мерлін).
 
<<   ЗМІСТ   >>