Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Теорія систем в екології

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Ландшафтні екосистеми

Під ландшафтною екосистемою розуміємо сукупність на однорідній за геологічними, геоморфологічними, ґрунтово-гідрологічними, кліматичними показниками ділянці земної поверхні біогеоценозних екосистем, поєднаних між собою генетичними (за походженням), історичними (історія розвитку та освоєння), геохімічними (геохімічне сполучення, стік води, перенесення органічних і мінеральних речовин) та біотичними (міграція тварин, перенесення діаспор і живого рослинного матеріалу) зв'язками й охоплені певним типом господарського використання. У територіальній структурі ландшафтних екосистем можуть бути, наприклад на Поділлі, корінні грабово-дубові ліси, похідні на їх місці грабняки і ліщинники, чисті дубняки, післялісові луки, рільні землі, шляхи сполучення, населені пункти, сільськогосподарські та промислові підприємства, річки та озера. Найменшою ландшафтною екосистемою потрібно вважати таку територіальну одиницю, в складі якої виділяється не менше двох споріднених між собою біогеоценозів, найбільшою – природний територіальний комплекс, який за розмірами не перевищує фізико- географічного округу, або макроогеохори за визначенням В. Б. Сочави.

З огляду на те, що для означення цієї категорії екосистем використано епітет "ландшафтна", повинні зазначити, що ми не хотіли б внести додаткову плутанину в інтерпретацію поняття "ландшафт". Завданням слова "ландшафтна" є, з одного боку, зосередити увагу на загальній територіальній комплексності та краєвидності цієї одиниці, з іншого – підкреслити, що до цієї категорії екосистем можна зарахувати природно-територіальні комплекси, які за розмірами відповідають географічному ландшафтові. За Π. Г. Шшценком, географічний ландшафт – це природний чи антропогенний (змінений під впливом діяльності людини) територіальний або акваторіальний комплекс, що є генетично однорідною ділянкою (сегментом) ландшафтної сфери з єдиним геологічним фундаментом, однотипним рельєфом, поєднанням ґрунтів та біогеоценозів і характерною для неї морфологічною структурою. Останню визначають за особливостями взаємодії та взаємозв'язків між речовинними компонентами ландшафту і факторами його утворення, просторового поєднання його морфологічних одиниць (ландшафтних місцевостей, урочищ, фацій), їх динамікою та розвитком у часі. Під природно-територіальним комплексом у географії розуміють відносно однорідну частину географічної оболонки, що характеризується спільними рисами морфології, структури, функціонування та інтенсивності сучасних природних процесів. Найменшим природно-територіальним комплексом вважають фацію, найбільшими – географічні ландшафти, їх види, типи та класи (Маринич, 1993). За просторовими межами до категорії "ландшафтна екосистема" належить будь-який природно-територіальний комплекс (рангу фізико-географічних фацій, урочищ, місцевостей, ландшафтів), потрактований з екосистемологічних позицій, тобто як функціональна, самоорганізована, саморегульована, енергетична система, носієм організованості якої є жива речовина, за В. І. Вернадський.

Залежно від наукових завдань чи практичних потреб ландшафтними екосистемами можна називати територіальні об'єднання споріднених біогеоценозів, наприклад схилових, плакорних, заплавних, басейнових (басейн озера, річки чи їх частин), окремих гір, гірських хребтів, гірських улоговин, горбів, горбистих пасем чи їх частин тощо). Зовнішні межі ландшафтних екосистем визначаються за зовнішніми межами зовнішніх у природно- територіальному комплексі біогеоценозних екосистем.

Важливою ознакою ландшафтних екосистем є внутрішні міжбіогеоценозні (міжекосистемні) зв'язки і міжбіогеоценозний (міжекосистемний) речовинний, енергетичний та інформаційний обмін. У зв'язку з цим вертикальні (верхня і нижня) межі ландшафтних екосистем завжди перевищують вертикальні межі біогеоценозів і можуть знаходитися на висоті десятків – сотень метрів над поверхнею землі й кількох – кільканадцяти метрів під цією поверхнею. Для орієнтації зазначимо, що згідно з

В. Б. Сочавою, максимальна висота верхньої межі найбільшої геохори топологічної розмірності – природного округу, який відповідає за своєю сутпо географічному ландшафтові, сягає 2000 м від поверхні Землі.

Схема ієрархії геосистем

Рисунок 2.10 – Схема ієрархії геосистем

Для зіставлення розмірностей ландшафтних екосистем з одиницями фізико-географічного поділу території і для порівняльного аналізу структурно-функціональної суті згаданих одиниць доцільно звернути увагу на дворядну класифікацію геосистем В. Б. Сочави. Основною одиницею класифікації геосистем цей автор розглядає "гомогенний ареал геосистеми, тобто геомер, або біогеоценоз". Однорідні елементарні геомери об'єднуються у фації, а ці також за ознакою однорідності, але в порядку узагальнення, – в таксони вищого рангу – групи та класи фацій, та ще вищі таксономічні одиниці (рис. 2.10). Натомість найменше за кількістю територіальне поєднання різнорідних елементарних геомерів, у якому забезпечуються умови функціонування і збереження специфіки кожного з них на загальному фізико-географічному фоні, є елементарною геохорою, або елементарним гетерогенним ареалом. Кожна елементарна геохора, у свою чергу, є частиною геохори вищого рангу – мікрогеохори. Останні, за ознакою територіальної сумісності та спільності природних умов, об'єднуються в мезо-, топо- й макрогеохори, а ті – в провінції і ще більші територіальні підрозділи.

Таким чином, територіальні межі всіх згаданих геохор, починаючи від елементарної до макрогеохори, можна використати також для розмежування різнорангових ландшафтних екосистем. Або, іншими словами, екосистемологічний аналіз цих геохор дає підстави для потрактування їх як відповідні ландшафтні екосистеми.

Поняття "макрогеохора" В. Б. Сочава ототожнює з поняттям "ландшафт". Він відзначає, що "макрогеохора, природний округ і ландшафт (як регіональна таксономічна одиниця) просторово збігаються, і всі три назви означають одну й ту саму територію, але не завжди є синонімами в повному розумінні цього слова".

Провідними ознаками ландшафтних екосистем є територіальне й функціональне поєднання біогеоценозних систем і міжбіогеоценозний (міжекосистемний) речовинно-енергетичний обмін. Тому основним їх структурним блоком, безумовно, є біогеоценоз. Важливішим чинником різноманітності ландшафтних екосистем є рельєф.

За своєю будовою великі ландшафтні екосистеми – дуже складні. В їх межах об'єднуються лісові й лучні, рівнинні й горбисті, сухопутні й водні, річкові та озерні, природні й антропогенні, аграрні й урбаністичні та інші екосистеми. Від співвідношення їх площ залежать загальні функціональні риси та корисні для людини функції. Функціональні особливості цих екосистем відіграють визначальну роль у підтриманні стабільного розвитку природно- територіальних комплексів, формуванні напрямів розвитку народного господарства, його інфраструктури.

Серед функціональних властивостей провідне значення мають енергетична (здатність використання сонячної радіації для накопичення первинної продукції), біопродукційна (спроможність накопичувати корисні види біотичної продукції), водотрансформаційна (спроможність ефективної трансформації атмосферних опадів, перетворення поверхневого стоку води у внутрішньоірунтовий, протидіяння проявам руйнівних стихійних явищ: поверхневої та лінійної ерозії, повеней, зсувів, резервування в біогеоценотичній товщі запасів води для забезпечення вегетації рослин тощо), оздоровча (здатність забезпечити рекреаційні й естетичні потреби людини), захисна (властивість зменшити шкідливий вплив на довкілля зовнішніх шкідливих чинників, зокрема вітру), очисна (спроможність зменшити шкідливий вплив на довкілля і здоров'я людини техногенних забруднень), організаційна (здатність до самопідтримання стійкості та стабільності екосистеми, збереження саморегуляції спонтанних процесів і самозбереження) тощо. В ландшафтних екосистемах, насичених урбаністичними, промисловими та аграрними комплексами, особливе функціональне значення має потужність речовинно-енергетичних потоків зі згаданих антропогенних систем до природних (передусім рідких, твердих, газоподібних та інформаційних забруднень) і здатність останніх долати ці антропогенні забруднення.

Для характеристики територіального розмаїття ландшафтних екосистем, які за своїми розмірами можуть коливатися від десятків до сотень тисяч гектарів, ми вживатимемо такі назви, що відображатимуть ЇХ просторову, структурну та екологічну специфіку (Карпатська і Кримська гірські ландшафтні екосистеми, басейнові екосистеми південно-західного макросхилу Українських Карпат, басейнова екосистема верхів'я Дністра, басейнова екосистема озера Світязь, ландшафтна екосистема Розточчя, ландшафтна екосистема високогір'я Говерли, ландшафтна екосистема північної частини Пустомитівського адміністративного району, ландшафтна екосистема Львова та його зеленої зони, лісу з похідними на його місці зрубами, луками, чагарниками, культурами смереки та рільними землями тощо). Можна вживати термін Ю. П. Бялловича "біогеосистема" (наприклад біогеосистема вологої мезотрофної ялицевої діброви у комплексі з прилеглими до неї у нижній частині схилу зрубами та луками).

 
<<   ЗМІСТ   >>