Провінційні екосистеми

Провінційну екосистему можна характеризувати як сукупність ландшафтних екосистем у межах фізико-географічної провінції, або як екологічну систему, що за просторовими межами збігається з межами згаданої провінції. За аналогією з визначенням фізико-географічної провінції, її можливо описати як частину біомної екосистеми (яка просторово збігається з фізико-географічною зоною) в межах певної рівнинної або гірської країни. її виділяють за ознаками геолого-геоморфологічної будови території, співвідношення низовин і височин, гірських хребтів та улоговин між ними, віддаленості від океанів і ступеня континентальності клімату, й також за видовим складом, будовою та співвідношенням площ плакорних екосистем, особливостями неплакорних угруповань, наявністю ендемічних видів і раритетних екосистем. На доцільність вирізнення провінційних екосистем звертають увагу американські екологи (Smith, 1990).

Характерними для провінційної екосистеми є особливості трансформації сонячної енергії, повітряних мас та атмосферних опадів, зумовленої рельєфом території, просторовою структурою біогеоценотичного покриву і глибиною його антропогенних перетворень, а також речовинно-енергетичного обміну в екосистемах і між ними, що визначає структуру Грунтового покриву, величину запасів вільної енергії, темпи геохімічного та біотичного кругообігів і біотичну продуктивність екосистем.

Вертикальні межі провінційних екосистем певно можна розсунути до 2- 3 км, відмежовуючи ними простір, в якому відбувається латеральний і радіальний рух біотичних (пилок, діаспори, комахи, птахи) та абіотичних (повітряні маси, волога, пил) її компонентів і мас.

За взірцем фізико-географічного районування (Маринич, Шищенко, 1993) у межах України можна виділити 12 провінційних екосистем (Поліська

Західно-Українська лісостепова, Дністровсько-Дніпровська лісостепова, Лівобережно-Дніпровська лісостепова, Ссредньоросійська лісостепова, Дністровсько-Дніпровська північностепова, Донецька північностепова, Задонецько-Донська північностепова, Причорноморська середньостелова, Причорноморсько ї Іриатовська сухостепова і Кримська степова) та дві гірські країни – Кримські гори й Українські Карпати (рис. 2.11). Вони за межами значною мірою збігаються з геоботанічними підпровінціями.

Основними природними чинниками, що зумовлюють специфіку і просторову структуру цих екосистем, с клімат і рельєф, а головними структурними компонентами – ландшафтні екосистеми, а також окремі, неповторні в інших провінціях, унікальні раритетні біогеоценозні екосистеми. Загальними біоморфологічними ознаками провінційної екосистеми є співвідношення площ різних високого рангу синтаксонів – рослинних формацій і типів рослинності (лісових, чагарникових, лучних, степових тощо), наземних і водно-болотних екосистем, насичених відповідним складом консументів і редуцентів та ендемічних видів.

Межі фізико-географічних: – країн, – зон, – підзон

Рисунок 2.11 – Фізико-географічне районування України:

1 – Східно-Європейська рівнинна ландшафтна країна: 1 – зона мішаних лісів, 2 – зона лісостепу, 3 – зона степу: а – Північностепова підзона, б – Середньостепова підзона, в – Південностепова підзона. II – Карпатська гірська ландшафта країна; III – Кримська гірська ландшафтна країна

У літературі не знаходимо інформації про функціональні особливості провінційних екосистем. Результати наших досліджень й узагальнення даних

геоботанічних, екологічних і фізико-географічних праць дають підстави дли попередніх висновків про те, що провідними їх функціями мало б буї" формування такої структури біогеоценотичного покриву, що найбільше відповідає геолого-геоморфологічній будові території та кліматичним умовам, і збереження видової та ландшафтної біорізноманітності, передусім ендемічних і раритетних таксонів і синтаксонів.