Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Теорія систем в екології

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Біомні екосистеми

Біом – термін в екології, яким позначають велике регіональне угруповання рослинних та тваринних співтовариств, адаптованих до регіональних фізичних особливостей навколишнього середовища, клімату та ландшафту. Біом складається із угруповань у довготривало стабільному стані, а також усіх асоційованих з ними перехідних, ушкоджених та деградованих флори, фауни та ґрунтів. Найчастіше може бути ідентифікований за типом флористичного клімактеричного співтовариства.

Важливою характеристикою біому є біорізноманіття, особливо різноманітність фауни та субдомінантних форм рослин, що є функцією від абіотичних факторів. Також важливим кількісним індикатором, що характеризує біом, є продукування біомаси домінантною рослинністю. Біорізноманітність має тенденцію до збільшення при збільшенні загальної біопродуктивності, вологості та температури.

Основними типами біомів є суходольні та водні.

Біоми, крім загальної функціональної класифікації, можуть мати також і місцеві назви. Наприклад, трав'янисті або чагарникові біоми помірного поясу мають назви: степ – в Азії та Східній Європі, савана або вельд – у Південній та Східній Африці, прерія – в Північній Америці, лампа – в Південній Америці, аутбек або скреб – в Австралії. В деяких випадках біом як такий (а не окремі види) є об'єктом охорони, особливо в рамках національних програм збереження біорізноманіття.

Згідно з класифікацією М. А. Голубця до регіональних належать біомні та субстратні системи.

Біомна екосистема – це сукупність провінційних систем, яка за територіальними межами відповідає фізико-географічній зоні, зумовлена інтенсивністю надходження сонячної радіації до земної поверхні та мікрокліматичними чинниками й характеризується певним клімаксним типом рослинності (деревна, чагарникова, трав'яна тощо).

Рівнинну частину України утворюють три біомні екосистеми: мішаних лісів, лісостепова і степова. Перша з них займає 113 км2 (близько 20 % території України) і характеризується рівнинним рельєфом, помірно-континентальним кліматом, позитивним балансом вологи, долинами, легкими і заболоченими ґрунтами. Лісистість – близько 30 %. У цій екосистемі знаходиться 42 % лісів України.

Наземні біоми:

  • • тундра: арктична та альпійська;
  • • бореальні голчасті ліси;
  • • листопадний ліс помірної зони;
  • • теп помірної зони;
  • • тропічний грасленд і савана;
  • • чапарапь – райони з дощовою зимою і сухим літом;
  • • пустеля – трав'яна і чагарникова;
  • • напіввічнозелений тропічний ліс: виражений вологий і сухий сезони;
  • • вічнозелений тропічний дощовий ліс.

Типи прісноводних екосистем:

  • • лентичні (стоячі води): озера, ставки тощо;
  • • дотичні (проточні води): ріки, потоки тощо;
  • • заболочені угіддя: болота і болотисті ліси.

Типи морських екосистем:

  • • відкритий океан (пелагічна);
  • • води континентального шельфу (прибережні води);
  • • райони апвелінгу (родючі райони з продуктивним рибництвом),
  • • естуарії (прибережні бухти, проливи, гирла рік, солоні марші тощо). Залежність розподілу згаданих біомів від середньорічних температур і суми опадів зображена на рис. 2.12. В. Б. Сочава (1978), К. М. Ситник (1987) ціпком слушно трактують біом як синонім природної фізико-географічної зони, утвореної внаслідок складної взаємодії між кліматом, живими організмами та ґрунтом (тундровий біом, степовий біом тощо).

Карта наземних біномів

Рисунок 2.12 – Карта наземних біномів

У зв'язку з тим, що терміном "біом" переважно означають територіальну сукупність живих істот (рослинних і тваринних організмів) – біоту зональної

фізико-географічної одиниці, часто не звертаючи уваги на біогеохімічну, трансформаційну й матеріально-енергетичну суть останньої, для потреб екосистемології та відображення згаданої суті його необхідно доповнювати ознакою екосистемності. У зв'язку з цим біомну екосистему потрібно трактувати як сукупність провінційних екосистем, яка за територіальними межами відповідає фізико-географічній зоні, зумовлена інтенсивністю надходження сонячної радіації до земної поверхні та макрокліматичними чинниками й характеризується певним клімаксним типом рослинності (деревним, чагарниковим, трав'яним тощо).

Біомна диференціація біогеоценотичного покриву Землі та біосфери зумовлена сферичною формою планети та її розташуванням відносно Сота, що супроводжується різним кутом надходження сонячних променів до земна поверхні та різною інтенсивністю сонячної радіації на різних гсографічнт широтах. Найменше її на високих широтах, найбільше – на екваторіальних, що спричиняє істотні відмінності в радіаційному, тепловому і водному балансах екосистем, різну тривалість періоду вегетації, різні темпи біотичного кругообігу і, врешті-решт, широтну зональність клімату, рослинного і тваринного світу, ґрунтів, структури й продуктивності екосистем, їх потенційних можливостей для задоволення народногосподарських потреб Горизонтальні межі біомких екосистем найдоречніше визначати за межами фізико-географічних зон, верхню їх межу потрібно підняти до рівня верхньо' межі тропосфери, в якій відбувається формування гідротермічного режим) екосистеми, а нижньою охопити найглибші горизонти залягання підземних вод Рівнинна частина України належить до трьох біомних екосистем: мішаних лісів (або за ознаками плакорної клімаксної рослинності – широколистянолісовоі) лісостепової і степової.

Структурними блоками біомних екосистем є провінційні та ландшафтні екосистеми. З огляду на їх величезні просторові (латеральні та радіальні) розміри, а також глобальний прояв їх функцій і значення у функціональнії! організації біосфери, виділення в їх межах структурних блоків меншої розмірності непотрібне. У формуванні біомно-екосистемної організації консорційна, парцелярна і біогеоценозна різноманітності стають неістотними. Основним критерієм вирішення біомних екосистем с життєва формі автотрофних організмів (дерево, чагарник, трава тощо), які домінують у клімаксних екосистемах, чи сформовані ними панівні типи рослинності (мохово-лишайниковий, чагарниковий, лісовий, степовий, напівпустельний тощо).

Головними факторами, що спричиняють просторову структуру біомноі екосистеми, є зональний радіаційний та гідротермічний режими (зональний клімат), відстань від берегів океану (континенталізація клімату) і рельеф місцевості (зумовлює, висотну диференціацію ландшафтних і гірських провінційних екосистем). Основною функцією біомних екосистем є збереженні зональної специфіки і просторової структури біомних екологічних комплексів відповідно до широтного розподілу енергетичних ресурсів, а також зональної різноманітності біотичних систем і забезпечення внутрішньобіомного і міжбіомного речовинно-енергетичного та інформаційного обміну, від якого залежать цілісність і стабільність біосфери.

 
<<   ЗМІСТ   >>