Повна версія

Головна arrow Екологія arrow Теорія систем в екології

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Методологія побудови або ідентифікації складних систем

Щоб сформувати систему, необхідно, виходячи із поставленої мети дослідження:

  • – визначити елементи, що належать до неї, щодо обраних ознак;
  • – визначити ієрархічну структуру елементів, тобто підсистеми, щодо єдності їх ознак;
  • – визначити взаємозв'язки між підсистемами і їх зв'язки із навколишнім середовищем, зазначивши відповідні потоки речовин, енергії, послуг та інформації.

Часто буває корисним проведення якісного розгляду структурного розбиття проблеми, яка вирішується під час системного аналізу, на складові та моделювання системи. Структурне розбиття полягає в розділенні загальної проблеми на дрібніші часткові проблеми, а моделювання системи – у спробі визначити взаємодію між її елементами. Доцільність дослідження структурного розбиття і моделювання системи обумовлена такими причинами:

  • – легше вивчати складові проблеми, ніж вирішувати одразу проблему в цілому;
  • – якщо проблема розділена на складові частини, полегшується доручення роботи окремим виконавцям;
  • – можуть бути визначені якісні взаємозв'язки типу ("то впливає, на що і як саме";
  • – якщо проведене моделювання системи, то, як правило, легко визначити, яку додаткову інформацію необхідно мати для повнішого розуміння системи;
  • – число змінних, що належать до системи в цілому, може перевищити можливості сприйняття, або обробка відомостей в таких змінних може виявитися дорогою.

Структурне розбиття і моделювання не є однозначними і незмінними, оскільки існує багато шляхів виконання відповідних операцій, і виключно малоймовірне, що сформульоване конкретне уявлення про систему

залишатиметься незмінним упродовж усього аналізу. Дійсно, у процесі дослідження, звичайно, відбувається вдосконалення моделі від досить грубої до більш детальнішої.

Один із методів структурного розбиття проблеми полягає у розгляді проблеми в рамках окремих інтервалів часу з ухваленням рішень і оцінок їх для кожного інтервалу. Є декілька причин, за якими розгляд проблеми в тимчасових інтервалах доцільний. Одна з причин полягає в тому, що коли відносна зміна змінних у даному інтервалі часу мала, то їх можна вважати постійними.

Інша причина може бути пов'язана з тим, що в системі відбуваються дискретні зміни змінних у певні моменти часу. Наприклад, якщо фінансування проекту змінюється кожні три роки, то, ймовірно, було б доцільно проводити розгляд стосовно трирічних інтервалів часу. Нарешті, розгляд проблеми в тимчасових інтервалах може дозволити укладачеві плану ухвалювати рішення не відразу, а поетапно, оскільки при цьому число змінних на будь-якому інтервалі часу буде менше, ніж при розгляді проблеми в цілому.

Структурне розбиття проблеми може здійснюватися також на основі наукових дисциплін. Такий підхід до створення структури зручний тим, що дозволяє легше здійснювати розподіл робіт між різними виконавцями і керівниками. Проте якщо в процесі планування бажаним є урахування тісного взаємозв'язку між різними частковими проблемами, то розбиття основної проблеми відповідно до наукових дисциплін може виявитися невідповідним, оскільки при такому підході послаблюється контакт між представниками різних дисциплін.

Уявлення про структуру проблеми може бути створене відповідно до загальних інтересів осіб, віднесених до однієї групи. Наприклад, дослідження проблеми випуску екологічно чистої продукції може бути проведене з погляду інтересів споживачів, власників, суспільства і членів виконавчих органів.

Ще один метод структурного розбиття проблеми базується на її розгляді щодо різних географічних областей. Такий розгляд зручний у тих випадках, коли введення змін в одну область не викликає значних змін в інших областях.

Різні часткові проблеми можуть бути у подальшому розбиті. Наприклад, розробки, що проводяться на першому тимчасовому інтервалі, можуть бути розбиті на географічній основі. Чим глибше структурне розбиття проблеми в цілому, тим меншу кількість рішень необхідно прийняти щодо кожного елемента структури (одиниці розбиття) і, отже, простіше проводити аналіз. Проте кожен елемент структури по-різному взаємодіє з рештою елементів, тому поведінка системи в цілому не визначатиметься сумою рішень, що відповідають усім елементам, розглянутим окремо.

Чим більше число підсистем, на які розбита система, тим складніше визначити роботу всієї системи щодо роботи підсистем. Звичайно корисно розчленовувати проблему так, щоб взаємодія між її структурними елементами була відносно малою або визначною. Якщо складність взаємодії між елементами при подальшому розбитті помітно спрощується, то воно доцільне. У кожному конкретному випадку необхідний компроміс між меншістю структурних елементів, що полегшує їх аналіз, і трудністю синтезу ЦІЛОГО щодо його частин.

Однією з цілей розбиття є визначення меж проблеми. Дослідження може бути обмежене певною географічною областю, конкретним періодом часу, набором груп осіб із загальними інтересами і числом вхідних і вихідних змінних. Припустимо, що вдалося визначити кордони, в межах яких проблема не втрачає значущості. Тоді незалежно від того, як проходять ці кордони, виникає питання: чому щось включене у розгляд. При встановленні меж проблеми необхідно шукати компроміс між можливістю її ефективного рішення і урахуванням кількості критичних чинників.

Розбиття може також проводитися на базі джерел і потоків об'єктів. Як об'єкти можуть розглядатися гроші, матеріали, люди, речовини, що забруднюють повітря, та інше.

 
<<   ЗМІСТ   >>