Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Сучасна культурологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Людина і культура

План викладу:

  • 3.1. Роль людини у світі культури
  • 3.2. Образи людини в архаїчних та стародавніх культурах
  • 3.3. Образ людини в культурі європейського Середньовіччя, Відродження та Нового часу
  • 3.4. Людина в XX ст. Трансгуманізм та перспективи розвитку людини

Роль людини в світі культури

Людина у світі культури є одночасно і суб'єктом, і об'єктом культури. Оскільки людина є носієм предметно-практичної діяльності та пізнання, вона є суб'єктом культури (суб'єкт – дослівно з латини – "той, що знаходиться в основі"). Кожна людина є й об'єктом культури, оскільки не може існувати поза культурою, тому що тільки завдяки культурі людина стає людиною (протилежність цьому – феномен так званих "мауглі", дітей, що виховувались тваринами і назавжди втратили навички соціалізації та людські якості, зокрема здатність до абстрактного мислення, мову, трудові навички).

Згідно із працями німецького просвітителя Иоганна Гердера (1744–1803) ("Трактат про походження мови", "Ідеї до філософії історії людства"), людина – найвища ланка природи, основною суттю якої є культура. Культура, на його погляд, – це породження самої людини. Вона є сукупністю людських умінь; крім того, сама культура формує в людині людину. Гердер назвав культуру світом людських винаходів, які народжуються у результаті боротьби людини із природою. Крім того, він стверджував, що метою історичного процесу є не успіхи наук, а розвиток гуманності. Однак найбільш повно зміст культури висловив німецький філософ Ґеорг Гегель (1733-1799), назвавши її створеною людиною "другою природою", "другою реальністю", надбудованою над природним світоустроєм.

Процесс залучення особистості у світ культури має назву інкультурація (від англ, in- в, culture- культура – дослівно "входження у культуру"). Розрізняють первинну інкультурацію та інкультурацію похідну, вторинну (реінкультурація). Первинна інкультурація – це процес осягнення рідної, материнської культури, який триває все життя – від народження до смерті людини.

Ре-інкультурація (або похідна, вторинна інкультурація) – це процес залучення до нематеринської культури. Цілісна реінкультурація відбувається при повному зануренні людини в іншу культуру за умови ізоляції від рідної, наприклад при еміграції. При цьому часто має місце особистісний внутрішній конфлікт: коли цінності материнської і "нової" культури протирічать одні одним, людині доводиться обирати, якої моделі поведінки дотримуватися. Часткова ре-інкультурація відбувається тоді, коли ми вивчаємо іноземну мову або залучаємось через мистецтво до художніх цінностей та поведінкових установок, що відображують світогляд інших культур.

Існують два основні підходи до розуміння впливу культури на особистість:

  • – позитивний, в якому підкреслюється людинотворча функція культури,
  • – деструктивний, репресивний, що наголошує на негативному аспекті взаємодії людини і культури.

Згідно до першої точки зору, що відстоювали мислителі Нового часу, зокрема Дж. Локк і Т. Гоббс, культура робить людину цивілізованою, зменшує її природній егоїзм, завдяки чому вона може ефективно функціонувати в культурі і суспільстві. Відповідно до другої точки зору, культура – це репресивний механізм, своєрідні моральні кайдани, що роблять особистість глибоко нещасною. За З. Фройдом ("Майбутнє однієї ілюзії"), культура замикає людини в кайданки моралі і культурних табу, не змінюючи сутності людини, переспрямовує її, притискує її, ховає під маскою того, що має назву "культурна людина". Для підтримання культури необхідна щоденна жертва своїми інтересами усіх людей, інакше відбувається руйнація культури.

Вельми представницькою й своєрідною за змістом є традиція дослідження проблематики "людина та культура" в російській гуманітарній думці (М. Бердяев, М. Бахтін, В. Біблер). Тут людська особистість розглядалася або як самостійна сутність, відділена від культури (культура є всього лише умовою буття особистості), або в рамках діалогічних відносин, де культура утворює другий план буття особистості, або, нарешті, як взаємодоповнюючі аспекти буття: особистість і культура – це єдине ціле, культура реалізує себе в діалозі та бутті особистості, особистість реалізує себе в житті культури.

 
<<   ЗМІСТ   >>