Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Сучасна культурологія

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Поняття соціокультурної динаміки

План викладу:

  • 5.1. Горизонтальна соціокультурна динаміка
  • 5.2. Поняття й основі теорії історико-культурного процесу
  • 5.3. Основні соціокультурні революції

Горизонтальна соціокультурна динаміка

Культура як сукупність матеріальних і духовних благ, вироблених людиною, ніколи не залишається незмінною. Видозміни культури за науковою термінологією мають назву соціокультурної динаміки. Соціокультурну динаміку можна поділити на горизонтальну та вертикальну. Кажучи дуже спрощено:

  • горизонтальна соціокультурна динаміка – зміни культури в просторі,
  • вертикальна соціокультурна динаміка – зміни культури в часі.

Рушіями горизонтальної соціокультурної динаміки є відкриття та винаходи. Вони поширюються на інші культури трьома основними шляхами:

  • – незалежних відкриттів,
  • – культурних запозичень,
  • – культурної дифузії.

Шлях незалежних відкриттів означає, що одне і те dic значуще відкриття зробили незалежно в різних країнах або регіонах. Уважається, що попри зовнішню незалежність, відкриття робляться в різних, часто дуже віддаленних одна від одної культур внаслідок дії одних і тих же потреб або об'єктивних умов. Яскравим прикладом незалежного відкриття служить неолітична революція (перехід від полювання і збирання до землеробства, приручення тварин і окультурення злаків), яка сталася 7 000 років тому в Месопотамії і

З 000 років тому незалежно від неї в Мезоамериці (цивілізація майя). Однак слід звернути увагу на те, що для того, щоб незалежне культурне відкриття спрацювало як фактор соціокультурної динаміки, воно має бути впроваджене в культуру і сприйнято нею. Саме через це зоною випереджаючого цивілізаційного розвитку, своєрідною колискою давніх культур, постала Азія, а не Америка.

Культурні запозичення фахівці вважають більш поширеним джерелом культурних змін, ніж незалежні відкриття. їх відносять до мирного способу перенесення цінностей однієї культури на ґрунт іншої.

Принципових обмежень на зміст культурних запозичень не існує. Можуть перейматися матеріальні предмети, наукові ідеї, звичаї і традиції, цінності й норми життя. Приміром, у західної культури пострадянські культури запозичують як предмети споживання, так і форми організації навчально-виховного процесу у ВНЗ (т. зв. "Болонська система"). Культура, яка запозичує чуже, називається культурою-реципієнтом, а культура, яка віддає своє, іменується культурою-донором. Запозичення може здійснюватися як культурою в цілому, так і її частиною (субкультурою). Запозичення може бути утилітарним і престижним. Поширеним прикладом престижного запозичення слугує мода. Прикладом утилітарного запозичення є інформаційні технології.

Проте, одна культура запозичує в іншої не випадково, а лише за наявності трьох умов:

  • а) Близькості до власної системи культурних координат, адже носії культури-реципієнта повинні зрозуміти, оцінити й належним чином використовувати запозичення. Інакше може скластись ситуація, як в деяких країнах Екваторіальної Африки, де місцеві мешканці вогнепальну зброю, сірники, консерви застосовували не за прямим призначення, а як надприродні фетиші.
  • б) Наявності прямої чи опосередкованої користі, прогресивності того, що стане предметам запозичення.
  • в) Відповідності внутрішнім потребам даної культури, здатності запозиченого задовольняти такі фундаментальні потреби, які вона не здатна задовільнити самотужки. Тим-то в Україні не набули поширення страусові ферми, адже країна входить до числа світових лідерів за виробництвом курячих яєць.

Як правило, культурне нововведення впадає на частково підготовлений ґрунт. Це означає, що в культурі-реципієнті повинні існувати групи або сили, зацікавлені у перенесенні чужого, готові поширювати, впроваджувати і захищати культурне нововведення. Тому переважна частина культурних запозичень є цілеспрямованими і свідомими. Стратегія культурного запозичення передбачає такі стадії запозичення:

  • – висунення ідеї, створення проекту запозичення та його критичне обговорення;
  • – пошук і відбір потрібних зразків серед декількох альтернатив, якій відбувається за щойно вказаними критеріями;
  • – практичне впровадження запозичення та забезпечення його економічної та політичної підтримки.

Культурні інновації є тим більш ефективними, чим розвинутішими є культури-донори, звідки запозичується нововведення.

Культурна дифузія – це взаємне проникнення культурних досягнень від однієї культури до іншої у процесі контактів між ними. Каналами дифузії служать міграція, туризм, діяльність місіонерів, торгівля, війна, наукові конференції, торгові виставки та ярмарки, обмін студентами та фахівцями тощо. Дослідники вважають можливою культурну дифузію як на рівні окремих явищ, так і цілих культурних комплексів.

Виділяють дві особливості культурної дифузії як одного зі шляхів горизонтальної соціокультурної динаміки. По-перше, на відміну від шляху культурних запозичень, збагачення однієї культури іншою відбувається більшою мірою стихійно, ніж цілеспрямовано. По-друге, культурна дифузія, як правило, є двосторонньою. Наприклад, проникнення американської культури на Європейський континент у другій половині XX ст. виявилося настільки потужним, що породило особливий феномен, названий "вестернізацією". У свою чергу, і американська культура, яка дала світові величезну кількість відкриттів і винаходів, раніше формувалася завдяки цілеспрямованим запозиченням зі Старого світу, властиво тієї ж Європи, але декількома століттями раніше.

Культурна дифузія може бути не тільки зовнішньою, але й внутрішньою. У другому випадку йдеться про взаємне проникнення елементів різних субкультур в рамцях однієї культури. Таке проникнення частіше за все (або наочніше за все) відбувається між субкультурами, носіями яких є соціальні групи, що знаходяться на різних шаблях суспільної ієрархії. Наприклад, середній і нижчий класи переймають у вищого класу елементи високої моди, престижного споживання, літературної мови та деяких розваг (більярд, теніс). Натомість представники еліти дедалі активніше переймають у нижчих верств форми більш розкутої поведінки, спрощеної манери одягатися тощо.

На культурну дифузію як на провідний шлях поширення культури, вагому альтернативу еволюціонізму особлива увага зверталась у XX ст. (про це мова йшла у темі 1). Однак, провідна роль культурної дифузії може бути визнана, передусім, як механізму горизонтальної соціокультурної динаміки всередині певної культури.

 
<<   ЗМІСТ   >>