Комплексна оцінка збитку й екологічно прийнятного ризику

Визначення рівня прийнятної безпеки і ризику є складним завданням, що вимагає проведення наукового аналізу економічних, соціальних, екологічних, демографічних і інших факторів.

Для балансу між пріоритетами екологічного й економічного характеру введемо категорію соціально-прийнятного ризику, що визначає, який рівень ризику гарантує екологічну безпеку.

Концепція соціально-прийнятного ризику як засобу пошуку балансу між стратегіями економічного й екологічного розвитку одержала широке поширення в індустріально розвинутих країнах. Передбачається, що за допомогою цієї концепції можна відповісти на запитання, який рівень ризику гарантує екологічну безпеку. Прийнятий рівень екологічного ризику залежить від того, які вигоди одержує населення при збільшенні ризику за рахунок підвищення рівня соціально-економічного добробуту і які витрати необхідні для того щоб рівень екологічного ризику не перевищував рівень соціально-прийнятного ризику.

Методи аналізу й оцінки ризику відносять, головним чином, до двох великих класів:

• 1) методи, засновані на теорії дослідження операцій;
• 2) методи, засновані на теорії прийняття рішень.

На практиці в більшості випадків використовують методи аналізу ризику з імовірним "входом", аналіз дерева рішень, теорію ігор. Це викликано насамперед прагненням по можливості формалізувати процедуру аналізу ризику, що дозволило б застосовувати методи математичного моделювання.

Однак використання методів моделювання можливе тільки у випадках:

• 1) великої кількості спостережень за ситуаціями ризику і наявності відповідної інформації з витрат, наслідків і частоти повторюваних подій;
• 2) існування систем з уже відомими закономірностями розвитку, що дозволить виявити ступінь ризику через оцінку імовірності очікуваних наслідків рішення.

У більшості реальних ситуацій, пов’язаних з ризиком, мас місце дуже суб’єктивна оцінка ступеня ризику, отримана у результаті застосування аналітичних (групових чи індивідуальних) експертних оцінок.

Оцінка екологічного ризику - це наукове дослідження, в якому факти і науковий прогноз використовуються для оцінки потенційного шкідливого впливу на навколишнє середовище. Управління ризиком - це процес прийняття рішень, у якому враховується оцінка екологічного ризику, а також технологічні та економічні можливості його попередження.

До основних джерел техногенного екологічного ризику звичайно відносяться:

• • постійні викиди промисловими й іншими господарськими об’єктами шкідливих речовин в атмосферу, водойми і грунт;
• • аварійні викиди зазначених об’єктів;
• • аварії на транспорті під час перевезення і подачі небезпечних речовин і матеріалів;
• • небезпечні природні явища (землетруси, урагани, повені, виверження вулканів, що супроводжуються техногенними явищами);
• • сільськогосподарська діяльність, пов’язана з застосуванням добрив, інсектицидів, гербіцидів;
• • урбанізація і її наслідки для стану навколишнього середовища.

При кількісній оцінці рівня ризику для тою чи іншого району вважається доцільним проводити наступні процедури :

• • ідентифікацію й облік джерел шкідливих речовин;
• • виділення пріоритетних джерел і визначення величин ризику, виходячи з можливого, відверненого і фактичного збитку для здоров’я людини і якості навколишнього природного середовища;
• • багатофакторний системний аналіз небезпечних об’єктів, їхнє ранжування за критерієм ризику і розробка територіальних і регіональних карт ризику.

При нормальному функціонуванні небезпечних об’єктів їхній техногенний вплив пов’язаний з регламентованими викидами в атмосферу, скидами у водойми і забрудненням ґрунту різними хімічними, радіоактивними і біологічними активними речовинами.

Оцінки стратегій за звичай є імовірними. Для прийняття рішень в умовах ризику і формалізованого аналізу цих рішень у практиці західних країн досить активно застосовується теорія ризику.

З урахуванням досліджень розроблена процедура аналізу факторів ризику й оцінки ступеня ризику проектів заходів природоохоронного призначення.

Основні питання заключного блоку процедури;

• • групування проектів за ступенем ризику;
• • порівняння і вибір проектів з урахуванням можливостей їх організаційно-економічної підтримки.

Вибір проектів за ступенем ризику варто суміщати з аналізом можливих варіантів організаційно-економічної підтримки інноваційних рішень (Додаток 5).