Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Українське народознавство

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ПОНЯТТЯ ПРО ДУХОВНІ СИЛИ

Сьогодні застосування загальноприйнятого терміна "демонологія" відносно релігії наших Пращурів видається автору некоректним. Пояснимо чому. Поняття демон (гр. daimon) до сьогодні в нашій науці не має чітких обрисів. Дослідника з язичницьким світоглядом насамперед вражає упереджено християнське трактування цього терміна і самого поняття, яке цим терміном позначають наші науковці. Типове розуміння слів демон, демонізм і демонологія зводиться до поняття "злої сили" і вчення про неї. Неправомірним, з нашої точки зору, є і твердження, що, мовляв, "пізніше демоністичні вірування послужили первісним матеріалом для вироблення образів духів-богів". Насправді ж, як ітиметься далі, давні Боги-духи були перетворені світовими релігіями (християнством та ісламом) у "злих демонів". Така дефініція міцно закріпилася в офіційній науці й нині відіграє у ньому роль "прокрустового ложа", в яке прийнято заганяти всілякі роздуми про етнічну міфологію. Російський дослідник В. Іванов стверджує, що в найточнішому значенні "демони — злі духи".

Однак А. Лосєв звернув увагу на те, що "демон" — це "узагальнене уявлення про якусь непевну і неоформлену божественну силу, злу чи (рідше) благодійну, часто визначальну для життєвої долі людини... Іноді олімпійські Боги також називаються демонами, але тільки в узагальнено-невизначеному смислі або у випадку, коли Бог не проявив індивідуально і таємно своє ім'я"61.

Цікавою є звістка Гесіода про те, що покоління "золотого віку" перетворилися в "благодійних демонів". У римській міфології поняттю "демон" відповідає поняття "геній" (від gens—рід,gigno — народжувати) — первісно Бог Роду, покровитель родини і Бог чоловічої плідної сили. Геній зображувався з яйцем у правій руці й рогом достатку в лівій. Наведені факти свідчать про те, що генеалогія демона бере свій початок у постаті Бога-Отця, родоначальника людських родів, який внаслідок довгих історичних перетворень нині залишився в міфологіях різних народів у вигляді пенатів, домовиків та інших захисників родини.

У язичницькій традиції не було поділу на "вищих" Богів і "нижчих" Демонів. На нашу думку, всі духовні (ідеальні) сили належали до божественного рівня, і лише з впровадженням антагоністичної до етнічних вірувань світової релігії вони перейшли в розряд "нижчих" і "злих": "раньохристиянське уявлення про демонів пов'язане з образом злої демонічної, бісівської сили". Біси ж нашими міфологами визначаються як "абсолютно злі" фольклорні персонажі, з якими християнська церква веде непримиренну боротьбу. Таке розуміння "демонології" звужує сучасні уявлення про духовну сутність нашої прарелігії. Якщо бути точними, то грецькі терміни "демонологія" і "теологія" є синонімами, які слід було 6 перекласти українськими "богослов'я, богознавство".

Дух - безтілесна невидима духовна сутність (істота), яка, проте, іноді може показуватися людині, оскільки духи перебувають у постійній взаємодії з людиною й визначають її душевний і психічний стан.

У слов'янській міфології існує відносна байдужість до поділу на злих і добрих духів, адже Добро і Зло, яке приносять духи, визначається не стільки природою самих духів, скільки їхньою роллю у даній ситуації, яка визначається ставленням до них людини. Тому наші Предки приносили жертви різним духам, які могли чинити як добро, так і зло, щоб задобрити їх і відвернути від себе небажані події чи явища. Навіть після прийняття християнства і через тисячу років, українець готовий діяти за принципом: "Бога люби, але й Чорта не гніви".

 
<<   ЗМІСТ   >>